Ваша Афіна - Hotel, Ваша Афіна

Молода пара вирушає на відпочинок у готель біля лісу, але, трапляється щось дивне.Їх переслідує жахливе створіння,але, ніхто їм не вірить,чи просто роблять вигляд, що вони ніяк до цього не замішані.Подивимося, як саме спокійний відпочинок може перетворитися на справжніх жах.Ця книга у жанрі горор вражає емоційною силою й не відпускає до останньої сторінки.

Заселення у готель

Hotel
Мене звати Соня, мені 24 роки, і це моя історія.

Це було рік тому, але я пам’ятаю це, наче вчора. Я завжди полюбляла  тихенькі та спокійні місця, де немає галасливих людей і ніхто не турбує. Отже, ми з моїм хлопцем (Дімою) дуже давно хотіли поїхати на відпочинок. Він був не вибагливим, тому місце для відпочинку вибирала я. Як я вже казала, я люблю тихі місця, тому мій вибір упав на готель, який знаходився на околиці міста, біля лісу. Я була впевнена, що нам там сподобається. Діма не став сперечатися, ми зібрали речі та вирушили в дорогу.

Дорога обіцяла бути довгою, тож перед поїздкою ми зайшли в супермаркет. Їхати було приблизно п'ять годин, тому потрібно було купити багато їжі. Ми набрали снеків і сіли в машину. Машина була Діми, тож за кермом був він. В принципі, я й не претендувала на керування. Нарешті ми вирушили. Щоб не було нудно, Діма увімкнув радіо. Я підспівувала пісням, а Діма уважно стежив за дорогою. Я сиділа на задньому сидінні — так мені було комфортніше. Я й не помітила, як заснула.

Прокинулася від того, що Діма почав мене кликати. Я проспала півтори години. Ми були на дорозі біля лісу. Коли я запитала, навіщо він мене розбудив, він сказав: "Я не знаю, що зі мною сталося, може, втомився, але щойно нам перебігло дорогу щось дивне. Воно було все біле, худе, високе, страшне, з кігтями". В його голосі був страх. Зізнаюсь, він мене налякав до мурах. Я була налякана, тому грубо відповіла: "Перестань мене лякати, тобі, мабуть, здалося. Їдь далі і не вигадуй". Але він не міг заспокоїтися.

Він сказав: "Соню, мені не могло здатися, я впевнений у своїх словах". Я відповіла: "Дім, не нервуй, поїхали далі, воно втекло, і слава Богу". Я змогла трохи його заспокоїти, і ми рушили далі. Я відкрила чипси. Діма кермував однією рукою, а іншою їв, адже водити машину непросто, для цього потрібні сили.

Через три години ми приїхали. Готель виглядав гарно. І я, і Діма були в захваті. Ми взяли наші речі та попрямували до готелю. Підійшли до персоналу та забронювали номер на три ночі. Наш номер був на другому поверсі. Всього в готелі було три поверхи, і ми вирішили, що другий — оптимальний варіант. На диво, красивий готель із триразовим харчуванням коштував недорого. Хоча з фінансами у нас все було в порядку, ми намагалися економити.

Ми взяли ключ-карту від нашого номера та піднялися сходами на другий поверх. Ми відкрили двері. Номер виглядав ідеально: красива ванна кімната в золотих відтінках, акуратно складене ліжко, красивий балкон зі столиком і стільцями, порожня гардеробна. Я була здивована: як такий чудовий номер може коштувати так дешево?

Діма попередив мене, що йде ставити машину на парковку, і вийшов із номера. З нашого вікна все було добре видно, тому я не хвилювалася за нього. Виглядати у вікно мені не хотілося, тож я почала розкладати речі. Я відкрила валізу та почала вішати одяг у гардероб. Косметику та інші речі поклала в тумбочку.

Раптом я почула стук у двері. "О, якраз Дімка прийшов", — подумала я. Але стоп, навіщо йому стукати, якщо в нього є ключ-карта? Я підійшла до тумбочки. І справді, ключ-карти не було. Тоді хто за дверима? Невже Діма забув, що в нього є ключ? Камер відеоспостереження не було, тому я голосно запитала:
— Хто там? Діма, це ти?

І тут я почула відповідь:
— Це я, кохана.

Голос був схожий на Діму, але я розуміла, що це не він. Я ще голосніше запитала:
— Я ще раз питаю, хто там? Я знаю, що ти не Діма. Що тобі потрібно?

Двері почали дряпати. Я почала нервувати і крикнула:
— Хто б ти не був, я викликаю копів! Зі мною такі ігри не проходять! Іди, поки тебе звідси силою не вивели!

Це звучало впевнено, хоча насправді я дуже хвилювалася. І, справді, шум припинився. Через дві хвилини я почула, як хтось відкриває двері. Це виявився Діма. Я запитала:
— Дім, чому так довго?

На що він відповів:
— Я ніяк не міг домовитися за парковку, людей не було, ледь знайшов когось. Щось сталося?

Я не хотіла його лякати, тому відповіла:
— Все добре, не хвилюйся.Він дивився на мене з недовірою, але незабаром заспокоївся. Час був вечірній, нам треба було йти на вечерю. Я одягла красиву чорну сукню, нафарбувала губи, і ми вийшли з номера. Їдальня знаходилася в сусідній будівлі, тож йти було недалеко. Ми вийшли з готелю, але персоналу поруч не було. Це не дивно, думаю, ми не єдині гості. Куди йти, я не знала, тож просто йшла за Дімою. Ми прийшли в їдальню. Це було велике приміщення, там було багато дерев'яних стільців та столиків, на яких були красиво складені серветки. Я була в захваті від того, як елегантно була приготована їжа і як смачно виглядали страви. У загальну вартість входив шведський стіл, що не могло не тішити. Ми з Дімою вибрали собі їжу.

Ми підійшли до офіціантів. Вони виглядали засмученими, я б навіть сказала, наляканими. Діма почав робити замовлення. Він сказав:
— Добрий день, можна нам, будь ласка, дві порції салату "Цезар" і два стейки.

Офіціант тихо відповів:
— Звісно, через п'ять хвилин буде готово.

Ми сіли за столик і почали чекати. В залі ми були не одні, за великим столом сиділа сім'я. Це була родина з двома дітьми та дорослими. Вони нас помітили, і дорослі завели розмову:
— Здрастуйте, ви наші нові сусіди?

Я відповіла:
— Добрий день, так, ми сьогодні заселилися.

Чоловік відповів:
— Ага, чудово. А ми теж нещодавно заселилися, ми тут другий день, номер забронювали на тиждень, вирішили відпочити. Хотів поцікавитися, у вас все в порядку?

Діма запитав:
— Так, а що?

Дівчина відповіла:
— Так, просто ми сьогодні перед вечерею чули, як хтось ламає двері, у вас все в порядку?

Діма подивився на мене з підозрою. Я відповіла:
— Ааа, ви про це? Це, мабуть, місцеві дітки граються, вам не варто хвилюватися.

Дмитро Романович, ви, сударю, відходили, тоді вам було потрібно машину на стоянку відвезти, навіть не смійте на мене так дивитися, в номері поговоримо.

Сім'я переглянулася. На їх обличчях була посмішка, яку їм важко було приховати. Вони повернулися до свого столу. Офіціанти принесли нам наш замовлення. Ми поїли і вирушили до свого номера. По дорозі назад нічого підозрілого не сталося. Ми зайшли в номер. Діма поцікавився:
— Сонечко, прости, що залишив тебе одну, я не хотів, щоб ти постраждала, але мені цікаво, що сталося?

Я не казала йому, щоб не лякати його, але втекти від розмови більше не було сенсу, тому я вирішила відповісти:
— Діма, незнайомий чоловік або, можливо, не чоловік, почав стукати і дряпати мої двері. Я була сильно налякана. І найстрашніше те, що коли я запитала, хто за дверима, мені сказали "Це я, кохана", і голос був майже як твій. Відповідь мені чесно, ти наді мною жартуєш? Спочатку ти кажеш, що дорогу перебігло створіння, а потім хтось ламає мої двері. Та й звідки цей чоловік міг знати, що я твоя дівчина, а?

Діма подивився на мене з певним розчаруванням і сказав:
— Ти мені не віриш? Я сказав тобі про створіння лише для того, щоб між нами не було секретів і ти все дізнавалася відразу. Та й навіщо мені ламати до тебе двері? Я не хочу тебе лякати, тому я б так із тобою ніколи не вчинив. Мила, я хочу, щоб у нас були довірливі стосунки, якщо тебе турбують стуки в двері — скажи мені прямо, мені буде краще, якщо ти будеш ділитися зі мною.

Я дуже цінувала його за доброту і вміння вислухати, я відповіла:
— Дякую тобі за чесність, мені стало набагато легше.

Він поцілував мене в щоку і посміхнувся. Час був пізній, треба було лягати спати. Ми лягли в ліжко і заснули в обіймах. Прокинулися ми вночі від того, що почули звук сигналізації. Це була наша машина. Я запитала:
— Що відбувається? Пішли подивимось у вікно?

Він відповів:
— Давай, мені це не подобається.

Він пішов перший, я йшла за ним. Після всього, що сталося, я була на межі істерики. Ми вийшли на балкон. Коли ми подивилися на нашу машину, там нікого не було. Діма запитав:
— Знову починається? Хто взагалі це влаштовує?

Я відповіла:
— Без поняття, йдемо в ліжко?

Діма кивнув, і ми пішли спати. Не встигла я заснути, як знову було чутно цю кляту сигналізацію.Я сказала:Скільки можна?Сил моїх вже немає.Дима відповів:
- Я згоден, я зараз вийду та цім придуркуватим по сраці дам.По його інтонації можна було здогадатися, що він справді готовий йти на суперечки.Я відповіла:
— Дим, заспокойся, я тебе нікуди не дозволю йти, давай зранку у сусідів запитаємо, може, у них теж саме?

Діма відповів:
— Давай.

Ми лягли назад. Не минуло й хвилини, як знову заревіла ця оглушлива сигналізація. Але я вигадала план і розповіла його Дімі:
— Слухай, а давай подивимося через штору? Вона все одно прозора, тоді той, хто це робить, нас не помітить.

Діма погодився зі мною, і ми підійшли до штори. Але я зовсім не очікувала побачити там це. Я прошепотіла:
— Що це там?

Діма відповів:
— О боже, це те створіння, про яке я говорив. Треба його відлякати.

Діма вийшов на балкон. Щоб відлякати це огидне створіння, Діма почав кричати з вікна:
— Ей ти, потвора, йди геть від моєї машини, ще раз побачу — тобі не поздоровиться!

І справді, потвора з якимось нечоловічим вереском втекла в ліс. Діма зайшов всередину, але спати зовсім не хотілося. Я дістала улюблену страшну книжку, яку й вам би порекомендувала прочитати. Її назва "Лагерь". Вона була менш страшною, ніж захоплюючою. Я відволіклася від цих думок і сама не помітила, як занурилася в сон.

Прокинулася я вже від криків, що доносилися з нашого поверху. Але, на диво, крики затихли так швидко, як і почалися. Будити Діму я не стала, хотіла розповісти йому все вранці. Більше знаходитися в цьому чортовому готелі бажання не було. Як тільки Діма прокинувся, я розповіла йому все, що сталося. Він був у люті. Як взагалі можна допустити таке в готелі?

Ми з Дімою домовились, що разом підемо оглядати машину, розділятися, як дурні персонажі з жахастиків, бажання не було. Ми одяглися і вийшли з номера. По дорозі ми помітили, що двері сусідів трохи відчинені. Нам не вистачило нахабства заглянути всередину, тож ми спустилися на перший поверх. Там не було нічого незвичайного, багато людей прибирали і мили підлогу. Напевно, сьогодні у них було генеральне прибирання.

До них у мене також були питання, але спочатку треба було перевірити стан машини. Ми вийшли на вулицю і пішли на стоянку. На здивування, там не було охоронця. Та й чи був він взагалі? Але думаю, якщо Діма з кимось домовився, значить, хтось тут є. І ось, ми підійшли до нашої машини. Від побаченого в мене застигла кров у жилах. Шини були спущені. Це створіння не просто так шастало навколо нашої машини, воно не хоче, щоб ми поїхали. Та й як охорона змогла допустити таке? Нам треба було негайно йти і розбиратися, що тут взагалі відбувається.

ПРОДОВЖЕННЯ В ДРУГІЙ ГЛАВІ.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍