Ваша Афіна - Hotel, Ваша Афіна

Нам потрібно було зараз же йти і розбиратися, що тут взагалі відбувається. Ми вирушили до готелю і зайшли всередину. Персонал стояв і шептався між собою, але щось мене насторожувало. Ми підійшли до них, я сказала:
— Доброго дня, у нас є до вас серйозна розмова.

Невпевнено відповіли:
— Доброго дня, так, ми вас слухаємо.

Діма почав:
— Сьогодні вночі ми не могли спати через те, що ваші охоронці не виконують свою роботу. Хтось або щось спустило нам шини, всю ніч лунала сигналізація. Коли моя дівчина була одна, до неї ломилися в двері, серед ночі ми чули крики, як ви це поясните?

Чоловік з персоналу трохи подумав, а потім почав пояснювати:
— Щодо шин, наш охоронець виконує свою роботу, можливо, ви самі не помітили, що шини були спущені давно, сигналізації ніхто, крім вас, не чув. Ми прибирали на вашому поверсі, і ваша двері були в ідеальному стані, не було ані подряпин, ані слідів від ударів. А крики ми також чули, це була дівчинка, вона говорила мамі, що не хоче їхати, вона плакала і кричала, вони планували рано виїхати, тому почали збиратися ще вночі. Є ще якісь питання?

Я відразу зрозуміла, що вони викручуються, але доказів у мене не було, не було сенсу влаштовувати скандал, тому я відповіла:
— Нам потрібні нові шини, ми планували поїхати сьогодні.

Люди незадоволено скривилися, одна з них відповіла:
— Ви забронювали номер на три дні, боюся, це неможливо, і гроші вам ніхто повертати не буде.

Я відповіла:
— Дівчино, я все розумію, на моє питання хтось відповість?

Вона цокнула, але відповіла:
— Так, є у мене один знайомий, йдіть, я вас до нього відведу, з ним усе й вирішите.

Ми послухалися її і пішли за нею. Вона повела нас до підвалу. У підвалі сидів дорослий чоловік, там були інструменти, шини і бензин. Діма підійшов і завів розмову:
— Доброго дня, ми хотіли б купити ось ті шини.

Діма вказав пальцем на шини, що стояли біля стіни. Чоловік байдужим тоном відповів:
— Ні, вони мені потрібні. Зараз шин немає в наявності, вони приїдуть приблизно через два дні, підходить?

Я відповіла:
— Ти серйозно? Тобі шкода шин? Ми можемо багато заплатити, вони нам потрібні терміново!

Він грубо відповів:
— Дівко, я тобі все ясно сказав, вони мені потрібні, ви й так тут залишитесь ще на два дні, якраз встигнете забрати шини.

Діма запитав:
— Не розмовляй з нею так! Стоп, звідки ти знаєш, на скільки ми сюди приїхали?

Чоловік прохрипів:
— Звідки-звідки, ваш розмову почув. Є ще питання?

Я розізлилася і сказала:
— Питання до тебе і твого персоналу будуть у поліції, коли вас схоплять, психопати.

Я взяла Діму під руку і ми вийшли з підвалу. Нікого поруч не було, всі як під землю провалилися. За часом зараз мав бути сніданок, тож ми пішли до столової. По дорозі туди, Діма пропонував вкрасти шини у чоловіка, але я не хотіла робити таке. Може, і правда, не варто переживати. Але ці люди мене насторожують. Вони якось замішані у всьому цьому.

Ми прийшли до столової, швидко визначилися, що хочемо, і зробили замовлення. Офіціанти були ті самі, але щось в їх погляді змусило мене здригнутися. Ми сіли за столик і стали чекати наш замовлення. За ошарашеним поглядом Діми можна було зрозуміти, що він щось запідозрив.

Я запитала:
— Що таке? Я бачу по твоєму обличчю, що щось не так.

Він сказав тремтячим голосом:
— Пам'ятаєш, що нам сказала та сімейка? ВОНИ ПРИЇХАЛИ НА ТИЖДЕНЬ! ВОНИ НЕ МОГЛИ ПРОСТО ТАК ПОЇХАТИ!!!

Він перейшов на крик, я намагалася його заспокоїти:
— Діма, не кричи, ці два дні пройдуть швидко, і ми поїдемо, як ні в чому не бувало, все буде в порядку.

Діма відповів:
— ТИ ЩО НЕ РОЗУМІЄШ? МОНСТР З'ЇВ УСЮ ТУ СІМ'Ю, ВОНИ ПРО ВСЕ ЗНАЮТЬ, ІМ ТРЕБА ГОДУВАТИ ЙОГО, ЩОБ ВОНА НЕ НАПАЛА НА НИХ, ТОМУ ВОНИ ЗДАЮТЬ НОМЕРА ТАК ДЕШЕВО. А ПІДЛОГУ ВОНИ МИЛИ, ТОМУ ЩО МОНСТР РОЗІРВАВ ЛЮДЕЙ НА ЧАСТИНИ І ЗАЛИШИВ ПО СОБІ СЛІДИ.

Я остовпіла. А що, якщо все і правда так? Це дуже схоже на правду. Тоді нам потрібно йти звідси якнайшвидше.

Нам принесли їжу. Ми поїли як можна швидше і помчали до свого номера. Ми швидко відкрили номер ключ-картою і захлопнули двері за собою. Ми почали вигадувати план, як звідси піти, і все ж, найкращим варіантом було вкрасти шини і втекти якнайшвидше. Але як нам залишитися непоміченими?
Здається, той чоловік знаходиться там майже завжди. Але ж він теж людина, і в нього повинні бути потреби. Значить, у нас є шанс втекти. Поки ми продумували план, я почула, що хтось перешіптується за нашою дверима. Я прошепотіла Дімі, що треба сховатися, і ми залізли під ліжко. Спочатку ми почули стукіт у двері, згодом побачили, що наші двері відкриваються. Значить, все це час у них була можливість заходити до нас в будь-який момент? Це лякає не менше, ніж монстр. Вони забігли в кімнату, наче готові були напасти. Вони були озброєні. Але коли вони не помітили нас у кімнаті, їх обличчя спотворилося від здивування. Жінка сказала: «Ти ж казав, що вони в номері! Де вони? Не кажи мені, що вони втекли!» Чоловік відповів: «Я не впевнений, що вони тут, але вони б не змогли втекти, Вася охороняє шини, головне, щоб вони не спробували їх вкрасти сьогодні ввечері». Жінка запитала: «Він буде відходити сьогодні ввечері? Навіщо?» Чоловік сказав: «Як навіщо? Вони занадто допитливі, завтра вбивати їх немає сенсу, точно втечуть. Сьогодні ми всі разом маємо заманити нашого монстра, щоб він поласував цією парочкою». Жінка посміхнулася йому, і вони покинули нашу кімнату. Це не могло більше продовжуватися, потрібно було дочекатися, коли вони підуть до монстра, вкрасти шини, відремонтувати машину і втекти. Ми не могли більше попастися їм на очі, потрібно було залишатися непоміченими. Ми вибралися з-під ліжка, закрили двері й виглянули у вікно. За вікном стояли ті самі чоловік і жінка. По всьому виглядало, що вони очікують інших, щоб заманити монстра. Це був наш шанс. Ми з Дімою покинули номер і попрямували до підвалу. На здивування, по шляху ми нікого не зустріли. Ми схопили шини, але раптом у підвал зайшов Вася. Він сказав: «Все-таки ви догадалися? Як ви зрозуміли, коли мене не буде?» Я відповіла: «Уйди з шляху, мерзенний псих!» Але він лише усміхнувся. Тоді я схопила домкрат і вдарила його по коліну, тим самим ми змогли пробігти мимо нього, поки він не впав на підлогу від болю. Здається, я зламала йому ногу. У голові було тільки одне: БІГТИ! БІГТИ ШВИДШЕ! Ми прибігли до свого номера і захлопнули двері. Я не знаю, чи погнався він за нами чи ні, але, мабуть, ключ-карти у нього не було. Ми виглянули у вікно, і краще б ми цього не робили. В вікні ми побачили, як це мерзенне створіння забігає всередину будівлі. Воно, як наче, відчувало, де ми, і бігло на наш запах. Але що нам робити? У них була ключ-карта, вони відкрили наш номер і впустили до нас монстра, і ми мертві. Все це було б, якби не розум Діми. Він сказав мені: «Ми можемо вистрибнути з вікна! Другий поверх — це не так вже й багато. А там побіжимо до парковки, я полагоджу машину, і ми поїдемо. Тільки треба буде закрити двері на балкон, щоб вони не стрибнули слідом за нами». Я схвально кивнула головою, і ми відкрили двері на балкон, відкрили вікно і стрибнули. Першим стрибнув Діма. Як тільки він приземлився, я кинула йому шини. Він спіймав їх і побіг до парковки. Я вистрибнула з вікна разом з нашими найнеобхіднішими речами і побігла слідом за ним. Коли я обернулася, я побачила, як вони виглядають з-за штори. Але це тривало недовго, вони швидко вибігли з номера і побігли слідом за нами. Діма зміг швидко полагодити машину, я сіла на переднє сидіння, він сів на водійське сидіння. Вони наближалися до нашої машини. З кожним їхнім кроком я була ближче до смерті. Але це все не в мою зміну, адже Діма натиснув на газ, і ми поїхали. Вони разом з створінням бігли за нами, але зупинилися, коли зрозуміли, що їм з нами не зрівнятися. Ми вижили, ми змогли втекти цілими і неушкодженими. Кожного дня в своїх кошмарах я бачу цей готель, монстра, персонал, крики і муки. Тепер на все життя я засвою один урок — завжди треба бути на чеку, незалежно від того, де ти і з ким ти, люди часто виявляються не тими, за кого себе видають. Дякую за прочитання моєї нової книги, я намагалася, не судіть суворо, всіх люблю, до нових зустрічей!!!

Кінець