Мері Роуч - Вояки

вживає, ні перед виходом на завдання, ні після споживання козлятини. Він вдається тільки до одного запобіжного заходу. У спецпризначенців є суворе правило.

— Перед тим як виходити на небезпечне завдання, треба відвідати туалет. — Він каже це все тим самим серйозним тихим голосом.

Проте Ріддл усе ж бовкає:

— Як перед сімейною автомандрівкою — татусь каже: «Мене не цікавить, хочеш чи не хочеш».

Усе ж під час сімейної подорожі, навіть якщо хтось і «присяде під кущиком», ніхто його на прицілі не триматиме. Історик військової медицини А. Д. Боллет цитує листа солдата часів громадянської війни, де той пояснював, що існувало неписане правило, яке не дозволяло стріляти в людину, «перейняту нагальним покликом природи»[123]. Та під час війни з терористами такого етикету не існує.

Я знову намагаюсь «витягти» з Кері розповідь про конкретне завдання великої ваги:

— Вам доводилось опинятись у ситуації, коли ви були...

— Втрачав дієздатність? Так, були випадки, коли моя дієздатність знижувалася внаслідок харчового отруєння.

Кері відкидається назад, одна рука на спинці стільця, що стоїть поряд.

— Я все ж не до кінця розумію, що вам від мене треба.

Шеймас намагається допомогти.

— Можете нам розповісти всю історію? Знаєте, щось на кшталт: «Якось був я...»

Та Кері не схильний таке розповідати.

— У мене було багато історій, коли я забруднював штани під час місії. В Іраку. В Афганістані.

Коли операцію розпочато, ніхто не буде відставати чи кудись відбігати, щоб знайти туалет. Діарея не може стати на заваді вбивству.

— А далі? — Шеймас нахиляється вперед, ніби дитина, якій розказують казочку. — Ви продовжуєте робити свою справу?

— А по-іншому не можна. Я хочу сказати, що це питання життя чи смерті. Отак, — він ворушить плечем, — ти продовжуєш виконувати завдання. Про все інше можна турбуватися потім, коли повернешся після виконання місії. Нічого конкретнішого я розповідати не можу.

Я повідомляю про дослідження Ріддла щодо швидкого одужання від діареї.

— Вам треба носити з собою дозу рифаксиміну 1600 міліграмів і пляшечку імодіуму.

Кері на мить ловить мій погляд.

— Навіщо це мені тут?

Я знову розповідаю про своє завдання. Показую нотатки в блокноті, сторінку, на якій написано про ознаки діареї в межах дослідження («має бути рідким чи набути форми контейнера»).

— Мері, ви шукаєте не в тому місці.

Кері каже, що мені треба з’їздити в Сомалі. Просто уявіть: американка середнього віку, у сандалях з корковими підошвами, тягнучи за собою сумку на коліщатках, тиняється навколо укріплень місцевого відділу «Аль-Каїди». Агов! Де мені знайти схованку американських «морських котиків»?

— Туди можна потрапити, якщо ви цього хочете. Це безпечно. — Він задумливо запускає пальці собі в бороду. — Ну, трохи небезпечно.

Кері вибачається за холодний початок розмови.

— Я подумав, що ви зі Служби кримінальних розслідувань флоту. Ви мене налякали.

Кері має рацію. Люди не підчеплюють діарею, поївши в Кемп-Лемоньє. Вони її підчеплюють, коли їдять «що трапиться»: спецпризначенці — у віддалених місцевостях, інші — коли вибираються в Джибуті-сіті, щоб перепочити від спагеті та «тако по вівторках». Як це буває з тими, хто їздить у відпустку до Мексики[124], вони п’ють воду з водопроводу чи вживають їжу, яку надто давно вийняли з холодильника (або й узагалі вона в ньому не була). До того як у діловому кварталі підірвали бомбу, внаслідок чого на базі запровадили обмеження вільного його відвідання — це сталося за місяць до мого приїзду, — Ріддлові доводилося лікувати зо два десятки харчових отруєнь на тиждень. За минулий місяць, через те що з бази нікого не випускали, до нього звернувся тільки один пацієнт — йому вдалося знайти ресторан, що доставляє їжу. Бідний самотній дослідник діареї.

Для того щоб не дати бактеріям дістатися до їжі, у їдальні Кемп-Лемоньє вибрали довгий шлях. У вестибюлі з обох боків установлено раковини для миття рук із кранами, керованими коліном, над ними — диспенсери з рідким милом. Це добре, але не головне. По-перше, кухарі та їхні помічники повинні ретельно мити руки після справляння «великої потреби». Тоді, якщо навіть у когось із них і є діарея, бактерії не потраплятимуть на їжу, що виставляється на прилавки і стоїть там за кімнатної температури, за якої бактерії можуть розплодитись до рівнів, що викликають захворювання. І по-друге. У їдальні немає мух. З настанням ери кондиціонованого повітря військові їдальні герметизували. Відчиняти вікна, щоб провітрити приміщення, уже нікому не потрібно, та ніхто й не зможе.

Саме внаслідок такого зв’язку — що менше мух у їдальні, то менше випадків шлунково-кишкових захворювань — сміттєва муха стала головним напрямком боротьби з цими хворобами. У 1898 році, під час Іспансько-американської війни, троє військових лікарів, серед них був славнозвісний Волтер Рід, чиїм ім’ям потім назвали центр, прибули на Кубу для розслідування причин спалаху черевного тифу, що вбивав кожного п’ятого американського військового. (Саме Рід виявив, що заразу передають комахи, а не погане повітря чи несвіжа постільна білизна.) Команда одразу звернула увагу на те, що рівень захворюваності серед офіцерів був нижчий — намети, у яких офіцери їли, мали протимоскітні сітки. Рівень захворюваності також різнився між таборами, залежно від того, як там позбувалися екскрементів. У таборах з відкритими вигрібними ямами рівень захворюваності був вищий, що, можливо, спричиняли, як написано у звіті команди Ріда, «рої мух над зараженими фекаліями».

У Ріда було двоє підозрюваних — мухи та заражені фекалії, якими ті харчуються, — але не було знаряддя злочину. Мухи не кусають людей. Як вони передають інфекцію? Якось на очі Рідові потрапила муха, що повзала по солдатській їжі. Придивившись уважніше, він розгледів білий порошок на маленьких волохатих лапках. Де він нещодавно бачив білий порошок? Вигрібна яма! Солдати посипали яму вапном, щоб знезаразити. Бактерії з лайна діставалися солдатського рагу на лапах мух. Вони були тим, що має назву «механічний вектор». Десять ізолятів бактерії Salmonella enterica серотипу Typhimurium за кілька годин розмноження в казанку з бобами в теплі кубинського дня перетворюються на мільйони.

Спадок науковця живе в ентомологічному відділі Інституту військових досліджень Волтера Ріда, моєму наступному пункті призначення. Спектр завдань військової ентомології, як можна здогадатися, охоплює способи знищення комах-переносників інфекції, запобігання контакту солдатів з комахами, створення вакцин і методів лікування на випадок, якщо перші два не спрацюють. Що стосується сміттєвих мух, цього разу, на відміну від більшості історій боротьби військових ентомологів, комаха — герой.

9. Парадокс личинок

Мухи на полі бою — користь і шкода

З часів навчання я згадую одну карикатуру. На ній