Arachne - Дикий Захід , Arachne

- Еллі, - почав він тихо, - це не те, що тобі потрібно. Я не можу ризикувати твоїм життям. Він може вбити нас обох, не роздумуючи.

- Я знаю, що ти думаєш, - перервала його Еллі. — Але ти теж не зможеш упоратися з ним сам. Він мене знає. Можливо, я зможу заспокоїти його, якщо все піде не так. Я не можу просто сидіти і чекати, коли тебе вб'ють.

Джек відкинувся на спинку стільця, уважно роздивляючись її обличчя. Він бачив у її очах суміш страху та рішучості. Вона мала рацію — її присутність дійсно могла допомогти в розмові з Тінню Вітра, але це також ставило її під величезну загрозу.

- Ти не розумієш, наскільки це небезпечно, - промовив Джек повільно, підбираючи слова. - Він уже не той, ким був. Я не впевнений, що його можна зупинити словами.

Еллі підійшла ближче, її голос пом'якшав, але вона не відступала від своєї позиції.

- Я розумію більше, ніж ти думаєш, Джеку. Я бачила, що він робить, чула розповіді. І я знаю, що якщо ми не зупинимо його зараз, найгірше буде всім. Але якщо ти йдеш, то я йду з тобою. Я потрібна тобі.

Джек важко зітхнув, опустивши погляд. Він не міг змусити її відмовитись від свого рішення. Еллі завжди була впертою, і її присутність, незважаючи на ризик, могла виявитися корисною. Зрештою, вона знала Тінь Вітру довше, ніж він, і могла знайти спосіб вплинути на нього, коли розумні аргументи не спрацюють.

- Гаразд, - нарешті сказав він. — Але якщо щось піде не так, ти одразу йдеш. Зрозуміла?

Еллі кивнула, трохи посміхнувшись.

- Я знаю, на що йду. Ми впораємося.

Джек мимохіть усміхнувся у відповідь, але в душі його не залишало тривожне почуття. Він знав, що це буде одна з найнебезпечніших зустрічей у його житті, і тепер вони обидва ризикували.

***

Джек і Еллі чекали в затишному місці за містом, біля підніжжя невеликого пагорба, освітленого лише тьмяним світлом місяця. Холодний нічний вітер посилював напругу, а кожен шелест гілок здавався кроками непомітного ворога. Еллі залишила знак для Тіні Вітра напередодні, і тепер вони чекали на відповідь.

Незабаром у темряві з'явилися обриси вершника. Легкий тупіт копит майже зливався з нічними звуками, але Джек почув його і напружився. Апач зупинив коня за кілька кроків від них. Безмовний і непроникний, Тінь Вітра зліз із коня, його силует зливався з нічним небом, наче сама темрява видала його воїна.

- Ти кликала мене, - хрипким голосом промовив він, дивлячись на Еллі, але його холодний погляд відразу перемістився на Джека. В очах апача блиснула лють, прихована під тяжкістю повік.

— Ми повинні поговорити, — тихо відповіла Еллі, ступивши вперед. Вона намагалася говорити впевнено, але Джек помітив легке тремтіння в її голосі. - Джек хоче знати правду. Ти маєш вислухати його.

Тінь Вітру зробив крок до неї, залишаючи Джека в тіні, наче не визнаючи його присутності.

- Правда? - Усміхнувся апач, з викликом дивлячись на Еллі. - Яка правда? Що білі вбивають мій народ? Про те, що вони надсилають нам зброю, щоб ми вбивали один одного?

- Ми знаємо, що тобою маніпулюють, - перебив Джек, намагаючись тримати спокійний тон. — Це не ти контролюєш постачання. Люди, які використовують тебе та твоїх воїнів, змушують вас воювати. Вони прагнуть наживи, а ви для них просто пішаки.

Апач миттєво обернувся до нього, його очі блиснули гнівом.

— Ти нічого не знаєш, білий! - кинув він люто. — Ми воюємо за свою землю, за сім'ї! Твій брат був таким самим - намагався нам щось сказати. Але що він знав? Нічого! Ви всі однакові.

Еллі, бачачи, як загострюється ситуація, обережно наблизилася до Тіні Вітра і заговорила тихим, але наполегливим голосом:

- Тінь Вітра, послухай мене. Ти знаєш, що я завжди була на твоєму боці. Але зараз усе змінилося. Ті, хто постачає зброю вам та поселенцям, хочуть, щоб кров текла нескінченно. Ти думаєш, що мстиш за своїх, але насправді вони роблять на цьому гроші.

Апач опустив голову, його дихання стало важче. Він був лютий, але слова Еллі змусили його замислитися. Кілька секунд тривало мовчання, яке порушує тільки вітер.

- Я ... бачу кров скрізь, - нарешті промовив Тінь Вітра, його голос став глухішим. — Але ти маєш рацію. Це не наша війна. Вони вбили мого брата… — Він знову глянув на Джека. — Біла людина вбила його, але тепер я бачу, що це було не просто.

Джек зробив крок уперед.

- Твій народ так само жертви, як і ми, - сказав він. — Той, хто стоїть за цим, убив мого брата. Він маніпулює вами. Ти можеш допомогти нам припинити це. Ми повинні працювати разом, якщо хочемо знайти тих, хто стоїть за цим пеклом.

Тінь Вітру повільно кивнув, його лють почала спадати. Він глянув на Еллі, ніби шукаючи підтвердження у її очах.

- Добре, - сказав він нарешті. - Я допоможу. Але якщо ти зрадиш мене, білий, я вб'ю тебе.

Джек не відвів погляду і кивнув.

Тінь Вітру випростався, його вигляд знову став холодним і відчуженим.

— Я скажу, коли зустрінуся з тобою. Але знай – якщо я побачу брехню, наша наступна зустріч буде останньою для тебе.

Минуло кілька днів, за які Джек невтомно збирав докази, рухаючись обережно, крок за кроком. Він спостерігав за містом, за людьми, і все більше відчував, що мережа контрабанди затягується навколо нього. Однак прямих доказів все ще не було, і Джек розумів, що без них він не має шансів розкрити змову.

Увечері, коли в барі стало тихо і останні відвідувачі розійшлися, Еллі тихо підійшла до його столу. На її обличчі читалося занепокоєння, але в очах була рішучість.

— Джеку, — прошепотіла вона, озираючись, щоб переконатися, що їх ніхто не підслуховує. - Я дізналася дещо. Вільямс та його люди готують передачу вантажу за два дні. Вони збираються в затишному місці біля старої шахти. Це твій шанс отримати докази.

Джек завмер, обмірковуючи почуте. Це був саме той момент, на який він чекав. Вантаж контрабанди — ключова ланка, здатна пов'язати Вільямса і всю мережу з незаконною торгівлею зброєю. Тепер він мав можливість отримати незаперечні докази.