Arachne - Дикий Захід , Arachne

Після смерті брата Джек МакКолл вирушає його слідами, щоб дізнатися правду. Він підозрює, що брата було вбито через те, що розкрив змову або злочинну мережу в околицях містечка Санта-Феліз. Його шлях приводить його до індіанських набігів, викрадень і вбивств. Ситуація ускладнюється, коли в місті відбувається низка нападів на каравани та поселення, і все вказує на плем'я апачів. Тим часом Джек розуміє, що ці події мають приховані мотиви, і хтось у самому містечку може бути замішаний в організації цих нападів для своїх цілей. Доказом стає дивний зошит, знайдений у речах брата, з описами зустрічей, осіб та схем постачання зброї, що пов'язує місцевих багатіїв з бандитами.

ДИКИЙ ЗАХІД. ПРОЛОГ

 

ОСНОВНІ ПЕРСОНАЖІ:

Самотній рейнджер - Джек МакКолл.

Джек виріс у суворих умовах Дикого Заходу. Його брат Том був шерифом маленького містечка. Том загинув за дивних обставин, і Джек вирішує розслідувати його смерть. Він не вірить, що це був просто нещасний випадок чи робота бандитів. Джек холодний і небагатослівний, його погляд завжди спрямований в далечінь, ніби він бачить щось більше, ніж оточуючі. Його головна мета - помста і справедливість, але на шляху до цього він стикається з глибшими інтригами та секретами.

Барменша - Еллі Грейсон.

Еллі – сильна жінка з важкою долею, яка керує єдиним баром у містечку. Її заклад часто бувають різні типи - від простих фермерів до небезпечних злочинців. Еллі виявляється пов'язана з історією братів МакКолл і знає більше, ніж здається на перший погляд. Вона має почуття справедливості, але вона усвідомлює, що світ не ділиться на чорне і біле. Еллі допомагає Джеку, надаючи інформацію та прикриваючи його від шерифа.

Апач-індіанець - Тінь Вітру.

Тінь Вітру — останній, що залишився живим зі свого племені після нападів білих загарбників. Він був свідком смерті своїх близьких та руйнування свого села. З того часу він водить своє маленьке плем'я і мститься тим, хто був замішаний у геноциді його народу. Через свій шалений характер і параної він здається некерованим і жорстоким. Він шукає справедливості, але робить це кривавими методами, які часом суперничають із жорстокістю ворогів.

КОРОТКИЙ СЮЖЕТ:

Після смерті брата Джек МакКолл вирушає його слідами, щоб дізнатися правду. Він підозрює, що брата було вбито через те, що розкрив змову або злочинну мережу в околицях містечка Санта-Феліз. Його шлях приводить його до індіанських набігів, викрадень і вбивств. Ситуація ускладнюється, коли в місті відбувається низка нападів на каравани та поселення, і все вказує на плем'я апачів.

Тим часом Джек розуміє, що ці події мають приховані мотиви, і хтось у самому містечку може бути замішаний в організації цих нападів для своїх цілей. Доказом стає дивний зошит, знайдений у речах брата, з описами зустрічей, осіб та схем постачання зброї, що пов'язує місцевих багатіїв з бандитами.

Барменша Еллі, завдяки своєму вуху, надає Джеку важливі наведення. Але їхні стосунки складні: вона хоче допомогти, але розуміє, що втягується в небезпечну гру, яка може закінчитись для неї трагічно.

Апач Тінь Вітру — тим часом веде свою криваву війну, не довіряючи ні білим, ні іншим індіанцям. Його безумство вносить хаос у розслідування, і Джек змушений зрозуміти, як упіймати справжніх убивць, уникнувши пастки помсти Тіні Вітра, який бачить у ньому чергового ворога.

 

ПРОЛОГ

Ніч опустилася на пустельні простори Дикого Заходу. Повітря було нерухоме, і лише самотній вовк вив вдалині, порушуючи дзвінку тишу. Місяць, прихований там, ледве освітлював піщану дорогу, що вела до покинутого поселення. Колись квітне село тепер було порожнім скелетом з напівзруйнованих будівель і порослих бур'янами вулиць.

Том МакКолл обережно вів свого коня до місця зустрічі. Його очі були насторожені, рука лежала на ручці револьвера. Він відчував небезпеку, як мисливець чує видобуток, але не міг відмовитися від цієї зустрічі - вона могла стати ключем до розгадки мережі злочинів, які Джек давно підозрював. Том знав, що це могло бути пасткою, але він не мав вибору.

Посеред дороги з'явився невеликий сарай — єдина будова, що вціліла після часу та негоди. Дерев'яні дошки рипіли на вітрі, і двері, покосившись, були прочинені. Том спішився і тихо рушив до входу, намагаючись не видавати звуків. У темряві хліву щось зашаріло, і Том завмер.

- Хто тут? — спитав він, примружившись, намагаючись розглянути тіні.

Відповіді не було. Лише легкий шерех, наче хтось рухався за старими стогами сіна. Том зробив крок уперед, і тут пролунав постріл. Гострий біль пронизав його плече, і він похитнувся, схопившись за рану. Револьвер випав із руки, вдарившись об землю.

Тінь, яку він не встиг розглянути, метнулася з-за рогу. За нею пішли ще двоє. Том, схилившись на одне коліно, спробував дотягтися до зброї, але один із нападників вдарив його по голові. Миттю потемніло, і Том відчув, як земля під ним почала зникати.

Останнє, що він побачив перед тим, як поринути у несвідомий стан, були їхні обличчя, приховані хустками. Один із них — з довгим шрамом через ліву щоку — схилився над ним і щось прошепотів, перш ніж нанести останній удар ножем. Том закашлявся кров'ю, але в його руці залишилася зачіпка — маленька шкіряна записка, яку він стиснув щосили.

Коли все стихло, місяць знову виглянув з-за хмар, освітлюючи неживе тіло Тома Мак-Колла, що лежить на піщаній дорозі, поряд із перекинутим револьвером. Вдалині майже непомітно зникали силуети нападників, залишивши тільки кров і тишу.

Тиша, що повисла над пустельною дорогою, була настільки густою, що, здавалося, звуки назавжди покинули цей світ. Вітру не було, тільки хисткий холод пустелі кутав землю, мов саван. Місяць завмер у своєму високому небесному шляху, ніби не сміючи висвітлити трагедію, що сталася під її світлом.

Тіло Тома МакКолла лежало неживо на узбіччі, його руки розкинулися в сторони, як крила переможеного птаха. Його голова трохи повернута набік, очі були напіввідкриті, але погляд уже втратив всякий блиск. Обличчя, яке колись відбивало силу і рішучість, тепер застигло в останньому вираженні болю і здивування. З рани на грудях повільно сочилася кров, просочуючи пісок, який тепер тремтів під кожним краплинним ударом.

Але рука Тома, його права рука, ніби чинила опір смерті. Зігнута в лікті, вона стискала маленький клаптик шкіри — записку, яку він не встиг передати. Його пальці були судорожно зведені в кулак, наче останнім зусиллям намагаючись утримати єдину зачіпку, яку залишив для свого брата. Шкіра на пальцях була забруднена кров'ю, але навіть смерть не змогла змусити його відпустити цю маленьку, але важливу деталь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍