Arachne - Дикий Захід , Arachne

- Ти впевнена? - спитав він, глянувши в очі Еллі. Вона знала, що така інформація могла б коштувати їй життя, якщо Вільямс дізнається, що інформація вийшла назовні.

- Так, я бачила папери, - вона кивнула, її голос був твердим. - Це вони. Вантаж прибуде пізно ввечері і його супроводжуватимуть люди Вільямса. Я не знаю скільки їх буде, але це твій шанс.

Джек на мить заплющив очі, переварюючи почуте. Це була його можливість, але також це було небезпечно — надто ризиковано самотужки піти проти озброєних людей, які контролюють контрабандні угоди.

- Я мушу піти туди, - сказав він, рішуче глянувши на Еллі. — Але ж це буде небезпечно.

Еллі підібгала губи, ніби хотіла щось сказати, але потім просто кивнула.

— Будь обережний, Джеку, — прошепотіла вона. — Якщо Вільямс запідозрить, що ти знаєш про угоду, він піде на все, щоб прибрати тебе.

Джек кивнув у відповідь, розуміючи, наскільки важливо було зберегти все в таємниці. Тепер він мав відомості, які могли нарешті викрити тих, хто стояв за всіма цими злочинами. Він підвівся, його обличчя було зосередженим.

- Я повернуся, - пообіцяв він, опускаючи руку на її плече. Еллі відповіла ледь помітною усмішкою, але тривога все ще не відпускала її.

Тепер Джек мав план. Він вирушить на зустріч із вантажем, отримає докази, а потім змусить Вільямса та його людей відповісти за все.

Ніч була темною, і лише слабке світло місяця ковзало по неживих пагорбах, коли Джек осідлав свого вірного коня і вирушив на зустріч із вантажем контрабанди. У повітрі висіла напруженість, як перед бурею, і кожен його крок супроводжувався думкою про те, що має зіткнутися з небезпекою, яка може коштувати йому життя.

Він знав, що не може дозволити собі бути поміченим. Повільно просуваючись уздовж каньйону, Джек намагався триматися в тіні, намагаючись залишатися непомітним для людей Вільямса. Коли дорога почала звужуватись і йти у бік старої шахти, він сповільнив хід, прислухаючись до звуків навколо.

Стару шахту було занедбано вже багато років, і зараз її використовували як укриття для нелегальних угод. Вдалині він помітив вогні — слабке світло ліхтарів та силуети людей, які готуються до передачі вантажу. Серце Джека забилося швидше - це був його шанс. Він знав, що має бути дуже обережним, щоб не злякати людей Вільямса раніше часу.

Джек спішився і почав обережно просуватися до місця зустрічі, ховаючись за камінням та чагарниками. Він бачив, як кілька чоловіків щось вантажили у візки, а поряд стояли вершники, що уважно оглядали околиці. Один із них, судячи з одягу та манери триматися, був очевидно головною фігурою — мабуть, це був один із довірених людей Вільямса.

Причаївшись за валуном, Джек дістав бінокль, щоб розглянути те, що відбувається. Він побачив ящики, щільно закриті та запечатані. Очевидно, це була зброя — контрабандний вантаж, який планувалося передати далі, щоб посилити напругу між поселенцями та апачами. Це було саме те, що йому потрібне. Але одного спостереження мало. Йому треба було наблизитись, щоб знайти незаперечні докази — папери, записи, щось, що пов'язувало Вільямса безпосередньо з цією угодою.

Джек рушив уперед, намагаючись не привертати уваги. Кожен його крок був вивірений, кожен камінчик, вибитий ногою, здавався оглушливо голосним у нічній тиші. Коли він був досить близько, щоб чути розмови, він завмер, прислухаючись.

— Це остання партія, — казав один із людей. - Містер Вільямс хоче, щоб все пройшло без заминок. Наступного разу зустріч буде на південному кордоні.

— Вільямс упевнений, що ніхто не знає про угоду? — спитав інший голос, низький і скрипучий.

— Звичайно, певен. Він контролює все місто. Якщо хтось і дізнається, то надто пізно.

Ці слова вдарили Джека, мов блискавка. Вільямс як організував ці угоди, а й почував себе цілком недоторканним. Джек був упевнений, що той убив його брата, щоб приховати його.

Тепер лишилося лише отримати докази. Джек рушив далі, ховаючись у темряві, і раптом помітив невеликий пакунок паперу, який один із людей передав іншому. Це були документи угоди — саме те, що йому було потрібне.

Джек, важко дихаючи після напруженого вислизання від можливої ​​небезпеки, кинув погляд на обрій. У тьмяному світлі місяця на вершині пагорба виднівся самотній силует. Індійський воїн на коні стояв нерухомо, начебто був частиною краєвиду. Погляд Джека затримався на фігурі — Тінь Вітру. Він стежив за Джеком весь цей час, мовчки спостерігаючи за угодою, як невидимий суддя, який оцінює дії білої людини.

Вони довго дивилися один на одного. Слів не потрібно — їхні погляди говорили більше, ніж будь-яка розмова. Джек знав, що Тінь Вітру теж шукав справедливості, але його шлях був кривавим і нещадним. Індіанцю було начхати на докази чи свідчення — його цікавила лише помста та задоволення давніх законів честі.

Тінь Вітру нарешті, не промовивши жодного слова, м'яко повернув коня і розчинився в темряві. Джек залишився стояти, дивлячись йому вслід, розуміючи, що ця історія ще не закінчена.