Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

- Це проблема. Наскільки ти їй довіряєш? - Сказав він сухо і випустивши мою руку зі своєї й сперся на стіну коридору.

 І тільки зараз я помітила його втому. Звісно, ця вся історія вимотала не тільки мене. Мені трохи напрягло те, що він відпустив мою руку, требо було щось терміново робити, він певно мав на такий випадок якісь посадові інструкції й певно мені вони не дуже сподобаються.

- Як собі! - Сказала я, не задумуючись.

 Він довго мовчав, я знервовано, тремтячими руками поправляла пасмо волосся, яке знову вибилося з зачіски. Даніель подивився на мене.

- Ну тоді, що якщо ти їй все розкажеш та запропонуєш працювати у готелі?

Я шоковано розплющила очі.

– А що так можна?

- Ну звичайно! - Він усміхнувся. - Тільки треба буде закріпити це спеціальною присягою, вона не дасть Ді розповісти нікому із вашого світу про нас. Тим паче, тобі все одно потрібні тут помічники. Думаю буде непогано, якщо допоможе тобі людина, яку ти добре знаєш. Адріан, в курсі що потрібно зробити для присяги, він допоможе. Головне, щоб вона погодилася.

Я з вереском полегшення та захоплення кинулася йому в обійми. Я знала, Ді погодитися!

 Даніель на кілька секунд притиснув мене до себе.

- Дякую тобі!  - Прошепотіла я чоловіку на вухо.

 Він хрипким голосом прошепотів у відповідь.

- Немає за що! - І погладив мене по спині.

 Запанувала незручна пауза, під час якої ми стояли в обіймах.

 Позаду відчинилися двері і я швидко відскочила від Даніеля й обернулася. У дверях стояв Адріан. На його обличчі грали жовна, а руки він стискав у кулаки.

- Лейя, підійди, будь ласка! Еріка хоче дещо тобі сказати! - Сказав він серьйозним голосом без нотки веселості, яка майже завжди була присутня у його голосі.

 Я не встигла нічого відповісти, як він знову зайшов у кімнату. Я схвильовано подивилася на Даніеля.

- Не бійся все буде добре! - Він погладив мене по руці й повів мене до кімнати.

 Зайшовши в кімнату я відразу зустрілася поглядом з очима Еріки. Вона стояла біля вікна та перебила руками поділ сукні. Нині вона була сама на себе не схожа. Я завмерла біля дверей не знаючи чого чекати далі та була рада тому, що Даніель вирішив не відходити від мене, а став так, що рукою торкався моєї спини. Від цього жесту я відчула себе трохи краще та захищеніше.

- Лейя, - втомленим голосом почала вона, - я хочу сказати вам дякую за те, що ви змогли - вона проковтнула, - вирішити ситуацію, що склалася. Ми з Лендіоном будемо дуже вдячні, якщо ви, - вона трохи опустила голову, - нікому про неї не повідомите.

 Вона стиснула руки в кулаки та напружено глянула на мене.

 Я намагалась не видавати своє здивування її станом та зверненням на "ви" й ствердно кивнула.

- Звичайно я нікому не повідомлю! - Мій голос трохи здригнувся, але швидше від невіри у все, що відбувається, ніж від страху.

 Та й насправді кому я могла повідомити? Тим паче якщо повідомити таке, то це означало б нажити собі ворогів у вигляді народу вампірів, принцесою якого була Еріка. Ні, я далеко не самогубець.

- Дякую! - Пролунав мелодійний голос Лендіона. А Еріка голосно видихнула.

 Ельф підвівся та підійшов до мене. Він простяг до мого плеча руку з зігнутими двома пальцями й завмер. Я глянула на Адріана, який стояв за спиною ельфа. Той був похмурий і сірий, як дощова хмара. Він показав мені підборіддям на плечі Лендіона і я згадуючи, як ельф та Адріан сьогодні віталися, повторила жест Лендіона й поклала руку на його інше плече. Ми завмерли так на пару секунд, а потім він прибрав свою руку, а за ним і я свою.

- Відтепер ти наш друг. Сподіваюсь, можна на "ти", після всього, що відбулось?

Я кивнула, а ельф посміхнувся.

- Ми будемо раді бачити тебе у нас. - Сказав він дивлячись у мої очі.

 До нього підійшла Еріка й простягла до мене долоню, на якій лежав невеликий срібний перстень з червоним каменем.

- Візьми його, це наш подарунок тобі.

 Я хотіла відмовити, але рука Даніеля трохи стиснулася на моїй спині, а Адріан за спиною подружжя ствердно мотнув головою, натякаючи цим жестом взяти подарунок.

- Дякую, - сказала я беручи перстень з холодної руки Еріки.

- Це не просто каблучка. - Сказала Еріка беручи під руку Лендіона. - У Фуегасі, показавши його будь-якому мешканцю, твої бажання одразу виконають та якщо буде треба нададуть допомогу. Це знак для них, що ти наш друг й образивши тебе вони будуть мати справу з нами.

Я з подивом та захопленням подивилася на перстень у своїх руках.

- Дуже дякую! Це, це... Це для мене дуже цінно. - Я вперше щиро посміхнулася Еріці та побачила посмішку у відповідь в якій майже не побачила зверхності, майже...

- Ми готові! - Сказала Еріка, подивившись за мою спину на Даніеля.

- Нам дуже шкода, що ми не зможемо затриматися у вас довше, але думаю, що ви всі зрозумієте наші почуття. – Сказав сумно посміхаючись Лендіон, погладжуючи дружину по руці.

- Так звичайно!  - Швидко відповіла я. - повертайтеся до нас коли захочете. Ніч перебування в готелі для вас безплатний! - Швидко промовила я, а потім подумала яку дурість, й ледве не тріснула себе рукою по чолу.

Але, від моїх слів ніби повітря розрядилося й в подружжя на вустах з'явилися не сумні посмішки, а лукаві. Ну й добре, їм не йшли маски котиків, що провинилися.

- Домовилися! – Сказав Лендіон махнув Данієлю головою.

Даніель відсторонився від мене відчиняючи двері й запрошувальним жестом показав на вихід. Я відійшла пропускаючи вперед ельфа й вампіра.

- Наш багаж заберуть згодом. - Сказала Еріка проходячи повз мене. - Дякую, що забрала наші пакунки!

Я кивнула.

Вийшовши з віп кімнати, ми пішли в портальну кімнату Фуегосу. Попереду йшов Даніель з Ерікою та Лендіоном про щось тихо розмовляючи, а біля мене не схожий на себе, надто мовчазний Адріан. Але я також не промовила ні слова, нервово перебираючи в пальцях перстень.

Ми швидко дійшли до порталу. Еріка з Лендіоном розвернулися до мене обличчям.