Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Видихнувши, я зручніше перехопила всі пакунки з покупками гостей й піднялася до номера гостей. По дорозі я не зустріла ні Даніеля, ні Адріана, з чого зробила висновок, що вони й досі з Лендіоном та Ерікою.

 Підійшовши до потрібної кімнати я прислухалася. З-за дверей майже нічого не було чути. Я невпевнено постукала вільною рукою та увійшла.

 Я не помилилась, вони всі були тут. Лендіон зі склянкою води в руці сидів на ліжку. Його волосся було розпущене, а обличчя напружене, рукою він тримався за голову. Так зазвичай виглядають люди, у яких сильно болить голова.

 Адріан щось робив біля потилиці Лендіона руками. Я придивилася уважніше й побачила біля нього якусь пляшечку куди він занурював свої пальці, а потім торкався голови ельфа. Чоловік кривився та сильно стискав щелепи, але не видавав жодного звуку.

 Я перевела погляд на Даніеля, який сидів за столом з Ерікою та щось тихо їй нашіптував. Вампірка пила з келиха шампанське й поглядала на свого чоловіка. У її поведінці я більше не бачила агресії. Вона виглядала втомленою та зовсім не такою самовпевненою, як вранці.

 І в цей момент вона підвела голову й подивилася мені просто у вічі. Я здригнулася, її очі більше не були червоними, вони набули коричнево-золотистого відтінку. На її обличчі я побачила ... Невже щось схоже на каяття?! Що? Вона швидко відвернула голову й зробила ковток шампанського.

 Даніель обернувся та глянув на мене. Я не знала, що робити й що казати. Побачивши, як він погладивши по спині Еріку встає та йде в мій бік я напружилася.

- Вийдімо на секунду!  - Сказав він тихо мені й вказав рукою на двері. Забравши в мене з рук пакети, він поклав їх біля Лендіона на ліжко та пішов до дверей.

 Я мовчки пішла за ним, все одно залишатись в номері було ніяково. Вийшовши з кімнати, ми відійшли від неї якомога далі.

 Даніель обернувся й окинув мене неспокійним поглядом.

- Ти як? - Тихо спитав він дивлячись мені в очі.

У відповідь я просто знизала плечима.

- Втомилася. - Сказала я перше що спало на думку.

 Останні дні були надто насиченими та важкими. Та що тут говорити! Цей тиждень був найважчим у моєму житті. Не беручи до уваги той, коли загинули батьки.

- Я розумію тебе. - Зітхнув він й поправив пасмо волосся, яке вибилося з моєї зачіски.

 Він обвів мене уважним поглядом і його очі трохи потемніли.

- Ти маєш чудовий вигляд. - Сказав він тихо ковтнувши.

 Я відчула, що червонію. Я вже й забула в якому вигляді зараз перебуваю.

- Дякую, - посміхнулася я.  - Еріка мене не вб'є? - Не те що б я вирішила змінити тему. Просто це питання справді дуже хвилювало мене.

- Ні, Лейя! - Сказав серйозно Даніель, беручи мене за руку. – Ти врятувала всіх!

 Я здивовано вигнула брови.

- А, як на мене, врятував нас ти! - Гірко сказала я, - А от я не впоралася в перший же день зі своїми обов'язками берегині.

- Не говори так! - Чоловік стиснув мою руку сильніше. - Я зробив лише пів роботи, але ти знайшла вихід із ситуації. Я не знав, як це все розплутати й поки думав, що робити - ти змогла зробити все сама! Якби не ти, Еріку б вже повезли у в'язницю Д'юбі, й незрозуміло яка б її чекала доля далі.

Я ахнула.

- Як це? За це у в'язницю? - Я дивилась на Даніеля з широко розплющеними очима прикривши вільною долонею вуста, які відкрились від здивування.

– А так! У нас дуже серйозні закони Лейя. - Він насупився і його риси загострилися. - Вони стосуються всіх. За розкриття наших сутностей у цьому світі дуже серйозне покарання, жодні зв'язки та гроші від цього не врятують. Тому, якби не ти, то Сем із хлопцями був би вже тут "підчищаючи" за вами сліди та заарештовуючи Еріку та Лендіона. І не зрозуміло які б заворушення в зв'язку з цим почали б відбуватися у Фуегосі.

- "Підчищаючи", це як? - Вигукнула я, а Даніель цикнув різко подивившись в бік дверей номеру де були інші.

- Загалом, робити те саме, що й зробила ти. Знаходити виправдання тому, що сталося, щоправда, якби були жертви, це було б у рази важче. – Зітхнув він. - Поширили б слух про міні карнавал чи знімання шоу "Прихована камера" чи "Розіграш", чи як ви це називаєте - "Пранк"? - Він задумався. - Ну взагалі придумали б щось.

- Зрозуміло. - Промовила я і дещо пригадала.

- А що це у тебе за штука така є, яка позбавляє голосу? - Вирішила я відразу задовольнити свою цікавість.

- А це? - Він посміхнувся та дістав якусь перебивачку - наліпку. - Ось такі руни написані за допомогою додавання чарівного порошку. - Потрібно швидко встигнути наклеїти таку на шкіру істоти, магії вистачає на хвилин десять. Відірвати таку наліпку неможливо. Після закінчення часу вона сама відпадає.

- Вау, ось це круто! Мені б таких декілька!  - Задумливо простягла я.

- Навіщо? - Посміхнувся Даніель.

- Ну, судячи з усього, робота тепер у мене нервова. - Я хихикнула.

Його посмішка стала ширшою.

- Розумію, ну можливо я щось придумаю. - Підморгнув він.

 Посмішка зійшла з його обличчя, він став серйозним й стиснув мою руку, яку він все ще тримав у своїй руці, міцніше.

- Зараз Лендіону стане краще і я проведу їх з Ерікою у їхній світ.

 Я шоковано глянула на нього.

- Еріка сама попросила про це. Їй соромно за їхню поведінку та вони перенервували й хочуть додому.

 Я не вірила своїм вухам. Нічого собі Еріка знає, що таке сором? Можливо перше враження про неї в мене хибне.

- А, звичайно тоді потрібно віддати їм гроші, вони ж навіть не переночували. - Я розгубилася, подумавши, що стільки нашої праці з Адріаном пройшло марно.

- Ні, Еріка сказала, що не потрібно віддавати їм гроші.

 Якби могли мої брови піднялися б на маківку.

- Ах ось як... Ну гаразд.

 І в цей момент я згадала дещо дуже важливе та ахнула...

- Ді! - Даніель напружено глянув на мене. - Моя найкраща подруга. Я не знаю як їй пояснювати все, що сталося.

 Він глянув убік, доторкнувся рукою до чола та зітхнув.