Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

викаблучуватися, він знищить нас! Господи, жінко! Ти давно вже не є незаймана, не загубиш віночок задешево! Тим, чого хоче Джеймі, уже добряче покористувався Ґленкірк!

На якусь мить Кат зненавиділа Адама.

— Ти не скажеш Патрикові?

— Ні, Кат. Не бійся, — сказав він уже ласкавіше. Він завагався: — Кат, спасибі, що довірилася мені. Дівчинко, мені справді шкода, що я не можу тобі зарадити, але я завжди готовий вислухати, якщо знову захочеш із кимось поговорити.

Кат кивнула.

— Хтось іще знає?

— Тільки Еллен, — відповіла вона.

Вірна Еллен щиро співчувала своїй господині, але десь на споді душі відчувала гордість за Кат, яка виявилася досить вишуканою, щоб привабити самого короля.

— Якщо ви зараз не натягнете усмішку на обличчя, він зрозуміє, що щось не так, — різко промовила жінка.

Кат підскочила.

— О Господи, Еллі! Я почуваюся такою брудною!

Еллен відклала гребінець. Опустившись навколішки перед своєю леді, вона подивилася на неї й заговорила:

— Що зроблено, те зроблено, господине. Досить бути такою егоїсткою! Ви думаєте лише про себе. Подумайте краще про графа, дитя моє. Подумайте про родину. Про своїх власних дітей. Якщо хочете мирного життя, цей випадок слід приховати. А якщо ви не опануєте себе, вам це не вдасться!

Дві сльози скотилися по обличчю графині. Еллен простягла руку й змахнула їх.

— Король, міледі, може, і обмацав ваше тіло, але не зміг помацати душу, — тихо проказала вона.

— Як ти стала такою мудрою? — запитала Кат, але не встигла Еллен відповісти, як двері відчинились і з'явився Патрик Леслі. Кат схопилася на ноги й кинулася в його обійми. Еллен непомітно вийшла, а граф потягнувся до дружининих вуст. Пристрасно цілуючи Кат, він стискав її руками, доки вона не закричала:

— Патрику! Я ж так задихнуся!

Він підхопив її та опустив на ліжко.

Вона дивилася, як чоловік скинув чоботи й верхній одяг, а потім простягнувся поруч із нею на ліжку. Він пригорнув її до себе, стягнув із неї сорочку й узявся цілувати прекрасні груди.

— Люба моя, я страшенно сумував за тобою, — пробурмотів він, огорнутий її теплом. Вона обіймала його, горнулася до нього, рада, що він повернувся, та сподіваючись, що Патрик зможе врятувати її від дальшої уваги короля.

Він підняв голову.

— Для чого ти чепурилася? — запитав він.

— Ще один чортів маскарад на честь данської подружки, — відповіла вона.

— Зважаючи на мою тривалу відсутність, Джеймі міг би обійтися без нас.

Він узявся стягати з неї спідницю.

На обличчі Кат засяяла усмішка, і вона простягнула до нього руки.

Але Джеймс Стюарт таки не міг обійтися без них.

— Я не бачу Ґленкірка та його дружини, — недбало кинув він своєму кузенові графу Босвеллу. — Він сьогодні повернувся з Мелроуз.

— Я не здивований, Джеймі, — сказав Босвелл. — Либонь, Ґленкірк потяг свою дружину до ліжка. Якби вона була моєю і я пробув без неї тиждень, зробив би саме так. — Він збитошно посміхнувся до короля. — Найдоброчесніша жінка при дворі! От шкода, еге ж, ваша величносте?

— З огляду на звички більшості жінок при цьому дворі, — різко промовив король, — мені подобається така особливість леді Леслі. Я наміряюся зробити її фрейліною моєї дружини.

«О-хо, — подумав Босвелл, — кузена Джеймі зацікавила наша прекрасна графиня. Але він майстерно приховує свою хіть. Либонь, тільки я, знаючи його, мов облупленого, розпізнав її».

Граф усміхнувся сам до себе. Джеймс був ласкавий до тих, хто його оточував, а це були переважно чоловіки, тож іноді його вважали за гея. Правда була простіша й полягала в тому, що король, оточений чоловіками з малого малечку, горнувся до тих, до кого міг. Стюарти мали влюбливу вдачу. Донедавна біля короля не було годящих жінок, на яких йому варто було звернути увагу.

У романтичному пориві Джеймс майже змусив себе закохатись у свою біляву наречену. Але Босвелл розумів, що королю потрібен хтось просто зараз. Якщо тим кимось стане графиня Ґленкірка, чудово. Вона не була ані амбітна, ані інтриганка. Однак граф сумнівався, що в короля є шанси. Та леді здавалася цілком задоволеною своїм нудним, але закоханим лордом. А шкода-таки. Кат Леслі була чудесна істота, просто створена для любові. Босвелл не міг відгородитися від думок про те, чи повністю Ґленкірк пробудив її.

Джеймс перетерпів той вечір. Коли він зміг піти, не викликаючи недоречних коментарів, він так і зробив, витримавши ще й церемонний відхід до сну. Потім король викликав до себе свого камердинера. Той хлопець був просто неоціненний — німий, але не глухий. Його звали Барра, і він був посвячений у всі королівські секрети.

— Я буду в таємному проході, — сказав король. — Я замкну двері спальні з мого боку. Ти маєш ключа?

Барра показав ключ.

— Добре; — сказав король. — Не дозволяй нікому турбувати мене. Якщо станеться щось нагальне, прийдеш до мене сам.

Хлопець мудро кивнув і вийшов із кімнати, щоб нести варту перед Джеймсовими дверима.

Замкнувши двері зсередини, король підійшов до каміна й торкнув невеличке різьблення на його боці. Потому взяв із канделябра запалену свічку, відрахував шість кроків, штовхнув стіну й крізь пройму зайшов у прохід. Він почекав, доки двері зачиняться за ним, і швидко пішов таємним проходом туди, куди хотів. Діставшись до місця, установив свічку в підсвічник угорі на стіні й, підійнявши відкидну дощечку, зазирнув у кімнату за нею.

Патрик Леслі стояв роздягнений біля столу, наливаючи вино у два келихи. «Боже, — подумав Джеймс, — а він гарний, і розмір у нього величенький, хоча й не такий, як у мене».

Король спостерігав, як граф повернувся до зім’ятого ліжка. Кат лежала роздягнена. Вона ліниво потягнулася до келиха. Патрик розвалився поруч.

— Боже, люба, я ненавиджу залишатися без тебе, — сказав граф.

— То їдьмо додому, Патрику! Ти мав рацію, коли казав, що нам не слід зв’язуватися зі Стюартом.

— Як це так, голубко? Я гадав, тобі тут подобається.

— Подобалося, але ці люди, що живуть при дворі й годуються від нього, лякають мене. Тепер я хочу повернутися додому з тобою!

— Ми не можемо, кохана. Я не казав тобі нічого, щоб не псувати нашу зустріч, але Джеймі доручив мені поїхати в Данію з гуртом придворних, щоб супроводити додому юну королеву. Я не міг відмовитись, і ми виїжджаємо через тиждень.

Кат лайнулася. Вона знала, що король планує відправити її чоловіка подалі, але не сподівалася, що він діятиме так швидко, і мала намір зірвати королівські плани.

— Ти відішлеш мене додому, еге ж, Патрику?

— Я хотів би, голубонько, але король попрохав, щоб ти залишилася при дворі. Він