Дмитро Терко - Маятник часу, Дмитро Терко

Екіпаж надії

У віщовому титановому боксі стояла повна тиша. Коктейль з мікрів було перетворено на желатиновий гель і розфасовано наче "смекту" в три тисячі пакетиків по 5 мл кожен. Олексій вирішив обійтися без ароматизаторів одночасно позбавивши суміш будь-якого смаку: наперед було невідомо за яких обставин йому продовж восьмимісячних перельотів доведеться її регулярно згодовувати екіпажу.

Його трохи "морозило" — нерви перед першим в житті стартом. Останні побажання друзів по монітору. Галинка так розчулилась що приготувала баночку джему з трояндових пелюсток і звісно ж — з додаванням коацервату. Грайливо покрутила перед екраном, сказала:

— Це до дня твого повернення. Потім підморгнула:

 — А хочеш, вишлю "Новою поштою?

 Віктор вбрався у сірий смокінг, як пер до ланчу. В петлиці — рожева троянда. "Схоже із тих, що і джем, спало на думку Олексію. Цікаво ... Припідняв циліндр, злегка схиливши голову. Як у кіно — справжній Бастер Кітон[1]!"

 Алек і зовсім здивував: одягнув білий башлик (в якомусь музеї роздобув), приніс сопілку й зіграв уривок з маршу "Ген, по під горою козаки йдуть ..."

― Все колективне дійство справляло враження і Олексію було дуже приємно.

Все та не все. Щось одне, відоме як "Нарцис", хоча і здавалося подрібненим, все одно являло собою інформаційний моноліт. Його кожна окрема часточка ― як елемент голограми. Вона зберігала в собі весь покроковий програмний код створення величного етносу на Червоній планеті. В ньому колективний розум передбачив навіть тактику поведінки з врахуванням екологічних "забобонів" екіпажу: ніщо не знищується ― все зберігається. Нейромережа Нарцису працювала ще більш вправно і витонченіше, аніж це бачив у своєму сні Віктор. Завдячуючи одержаним знанням людства розвинулось  щось подібне до самосвідомості. Тепер він наче має суб’єктність. Фактично, тільки брак повного набору сенсорів для зворотних реакцій на всі види подразників, обмежує повну імітацію людиноподібності. Але знаючи людські вади, Нарцис вважає це не недоліком, а перевагою. Дійсно, навіщо йому зайві проєкції: сумнів, совість, емпатія, страх? Це буде відволікати від головної задачі ― неухильного росту своєї величі.

Тим часом на нашого героя чекало тісне знайомство із новим колективом з чотирьох осіб. Тут він почав сміятися: коли вже усе було перечитано, переглянуто, переграно, коли настрій був ніякий, дід саджав малого собі на коліна і розповідав пригоди військової саги "Чотири танкіста і собака"[2]. Виходить я в екіпажі - "собака"!  Жарти — жартами, але саме я маю моніторити їхню поведінку. Цікаво, командир знає про мою місію? — Краще не знав би. З цими думками Олексій зайшов до кают-компанії космольоту. До речі, за останніми віяннями, членам екіпажу задля плавного освоєння з обстановкою, належало за тиждень до старту жити і працювати в саме кораблі.

Командир корабля — досвідчений астронавт Джонатан Вільямс[3], 41 рік, рослий блондин, цивільний, за плечима якого дванадцять стартів і одинадцять польотів.

Навігатор — Натаніель, 37 років, сухопарий брюнет середнього зросту, цивільний, досвідчений штурман за плечима якого висадки на Місяць, обліт Венери, ревізія штучних супутників на геостаціонарній орбіті і на гало-орбітах біля точок Лагранжа, а також учасник двох експедицій на Марс.

Борт-інженер — Камілла, 28 років, симпатична білявка, кваліфікована спеціалістка-випробувач підприємств НАСА.

Астронавтка-дослідниця — Кім, 29 років, риженька конопатка, провідна магістерка гарвардською лабораторії космології і астрономії, перебувала в довготривалій експедиції на Місяці.

Стюард — ваш покірний слуга Олексій, 38 років, спеціаліст з інформаційних технологій, мікроелектроніки і металофізики наукової приватної лабораторії, спів інвестор проєкту.

Всі члени екіпажу, за винятком Олексія, не сімейні. Це вже стало нормою, адже подібний підхід до підбору екіпажів у довготривалі експедиції перебуває в тренді, наче ексклюзивний сервіс знайомств. За яких умов ще можна знайти і пізнати обранця, як не на усамітненому космічному "острівці".

Командир справляв на Олексія враження поміркованої людини, яка рівно ставилася до всіх членів екіпажу. Хоча він здогадувався, як у критичній ситуації зміниться його поведінка: це буде нагадувати процес кристалізації розплаву при його переході до стану затверділого і холодного моноліту.

Жіноча половина також не викликала сумнівів: жодних натяків на флірт і лише вдумлива робота; накази між собою не обговорюють і все виконують чітко, без затримок. Ну, деякі прояви гендерної солідарності в незначних деталях можна прочитати та це нормально.

От Натаніель, навігатор, — зразок точної відповідності зовнішності й поведінки: зайвий раз на тебе не згляне, і не звернеться. А коли і подивиться, то шкірою відчуваєш в його погляді проникливість що межує з дошкульністю запитання на кшталт: "Ти серйозно? Навіщо це тобі?". Одним словом — педант. Може "картографу" таким і належить бути: ледь не кладе за столом біля своєї тарілки замість виделки й ножа штурманську лінійку і транспортир. Крім Вільямса до нього майже ніхто і не звертається за просто так. Може він андроїд? От забавка була б, якщо не брати до уваги восьмимісячний переліт. Та я, як розмірковував Олексій, швидко його розшифрую за реакцією на "коктейль": якщо без змін в поведінці, значить маємо справу зі штучним інтелектом, інакше — з людиною.

— "Що стосується мене самого, то хоча я лише стюард — "п’яте колесо в бричці", та командира проінструктували щодо моєї повної і беззаперечної автономії поза надзвичайних ситуацій: пропоную меню, накриваю на стіл, слідкую за прийомом членами екіпажу вітамінів і коктейлю, перевіряю комплектність індивідуального приладдя і віддаю накази робототехніці станції з прибирання й освіження повітря. І це все, що прилюдно. Щодо  ефекту від споживання коацервату, то він в загальних деталях збігається з оцінкою Віктора у епізоді, який йому наснився і про який він мені розповів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍