Дмитро Терко - Маятник часу, Дмитро Терко

       "Інтригує, мати Тереза космічних стартів", ― майнуло в думках Алека і він уявив, як вона граційно вставляє ключа в електронний замок, розблоковує ним пускову мережу Центру Управління польотами та віддає команду "На старт!"

 Тим часом Роза, закинувши ногу на ногу, сиділа на високому стільці біля оригінального столика, що являв собою продовження барної стійки, ламінованої під панораму космодрому з холодною синявою ясного неба і зеленою-зеленою травою.[2] Очі Алека невимушено забігали зі сторони в сторону і зверху до низу, наче скануючи весь простір і диву посеред нього: джемпер кольору пряженого молока, туфлі в тон йому на високих підборах і темно-вишнева спідниця з невеличким шліцом, завдяки якому вона звабливо обтягувала її гнучку поставу, ― картинка не просто натякала, а стверджувала — робочий день скінчився і далі буде ...

Розі залишалося лише зиркнути у віддзеркалення дверцят барної шафки щоби впевнитися: цей "Ланселот" готовий уклінно схилити голову.

— Привіт, привіт! — мовила вона із на півоберта глянувши очі в очі Алеку.

― Сідай, будь ласка. Спасибі що прийшов. Це для мене дуже важливо, Алеку. Тон був артистично підібраний і заохочував до відвертої розмови.

― Зараз нам подадуть гарячі сандвічі з індичкою, листочками салату і руколою. Кінець фрази ефектно підкреслив "цок" двох люминарікових тарілочок, поставлених перед ними барменом. Одна була із зображенням сонечка, друга — веселки. Для повної театральності дійства не вистачало хіба що музикального супроводу.

Постановці всієї цієї "вистави" наша героїня приділила декілька годин розмірковування. Зупинилася на тому, що все має не тільки виглядати, а і дійсно бути органічно поєднаним певною недомовленістю. Хоч би що там було, та у фіналі вона має отримати і засіб помсти за загибель чоловіка, і коханця. Тому її вступ до ділової частини (прелюдія до "іншої частини", звісно, не передбачає балачок) має бути чимось неординарним, нешаблонним і пікантно-категоричним.

Роза м’яко двома пальчиками ледь підсунула тарілочку Алеку, повністю розвернулася до нього і мовила:

― Після ми одразу з’їздимо до твоєї царини і відправимо фельд'єгерем весь залишок лабораторного лібрезію для завантаження на корабель: і ми ― вільні ... Для закріплення враження вона в образі цілковитої смиренності на мить стулила вії, подарувавши партнеру можливість оцінити тон-крем своїх повік. Ефекту було миттєво досягнуто ― Алек і в думках не тримав запитання "Навіщо це?"

Зараз мала б впасти завіса, та замість цього їм беззвучно відпасували по чашці пахучої гватемальської кави, яка парувала і зваблювала своїм ароматом. Бутерброди, хоча і охолонули, та Алек не міг пригадати чи доводилось йому бува, за останні років десять, скуштувати щось смачніше. Так вони і знайшли одне одного: чисто історія одкровення Тахміни і Рустама[3] Фірдоусі, от тільки перекручена в метриці далеко не суфійських цінностей, наче стрічка Мебіуса.

За годину вони вже дісталися складу лабораторії куди Роза наказала доставити спеціальну зонд-капсулу обладнану пристроєм розсіювання мілічастинок лібрезію.  Власне цей майже стандартний компактний засіб доставки зразків інопланетної породи, медикаментів і мікроелектроніки являв собою сферичну кулю схожу на перший штучний супутник, але на корпусі якого було витиснуто "Lacrimos". Зонд було дообладнано згаданим пристроєм, сонячними панелями і декількома мікродвигунами системи корекції траєкторії. Процедура завантаження не вимагала спеціальних технічних засобів і з нею цілком могли впоратися дві особи. Півтори тисячі кубічних сантиметра металізованої композиції із 12 мільйонів "зернин" лібрезію, розміром ~ 0.125 кубічних міліметра кожна. В них компактно спочивав загал з приблизно 120 мільйонів "мікрів". Вони заважили 4,35 кг, зайнявши об’єм-брутто у 1,8 літра. На все-про все пішло біля пів години. В останній момент перед герметизацією вантажного відсіку капсули, Алек вирішив проконсультуватися з Віктором щодо адгезійних властивостей суміші. Віктор довго не роздумуючи порекомендував використати бром з розрахунку 1 ÷ 1.2 %% брому до ваги-нетто лібрезію. Доклавши ще і чотири капсулки брому, партнери загерметизували капсулу і віддали її фельд'єгерю для доставки у космопорт, а самі рука об руку рушили до садиби Алека, де на них чекав Віктор з накритим столом для вечері ...

[1] Тут натякається на епохальну міжусобицю двох королівських сімейств: Ланкастерів, гербом якого була Червона троянда, і Йорків, що мали за герб Білу трояндує Ці події Вальтер Скотт кмітливо охрестив війною Червоної і Білої троянд.

[2] Алюзія на шлягер 80-х гурту Макаревича із словами: "І сниться нам не рокит космодрому, не неба крижана та синьова ..."

[3] Герої саги Фірдоусі "Шах-Наме" — Рустам його дружина Тахміна, дочка шаха.