Дмитро Терко - Маятник часу, Дмитро Терко

А крім того, маю окрему каюту, в якій утаємничуюсь систематизуючи свої спостереження за взаємовідносинами в екіпажі. А ще маю особливе доручення "Червоної Рози": до одинадцятої години ранку за три доби до виходу космоплану на орбіту Марсу, маю голосовим паролем відкрити потаємний лючок у своїй туалетній шавці і запустити механізм автоматичної підготовки пуску, як пояснювала Роза, зонд-капсули. Оце і наче все" — підсумував Олексій.

Біля оглядового панорамного ілюмінатора ЦУПу, дивлячись на контури зорельоту, замріяно застигла Роза. Вона уявляла як далеко вгорі, в напівтіні червонуватого Марса, ледве блимало сяйво штучного міста, збудованого нею та її загиблим чоловіком у дні, коли колонізація здавалася надією, а не вироком. Над захисним куполом — лише космос. Вічний, байдужий, безкрайній. Тепер перед нею космоплан MaxIlon-8, що має на своєму борту повністю автоматизований зонд Lacrimosa. Його траєкторію проходження повз Марс розраховано й оптимізовано: на шаленій швидкості в 24 кілометри за секунду, він промайне біля планети її спогадів як плазмовий вітер у короні Сонця. ЧЕД обчислював параметри майже два тижні, але вона не відволікалася від своїх нагальних справ, бо Олексій запевнив: одного дня все зійдеться. Сьогодні ми - у вікні запуску: з 21-го жовтня по 11 листопада 2040 року. Один старт — дві цілі: кому на Марс, а дечому — в іншу сторону. Один імпульс зонд-капсулі. Один шанс. І одна душа, що чекає на правду — хоча б через

століття. Вона ввела код підтвердження і секретний бокс на борту космоплану було активовано.

Тепер черга за Олексієм: і маглев-катапульта вистрілить в призначений час Lacrimos назовні — в напрямку Сонця, проти вектора руху зорельота, надаючи зонд-капсулі швидкість 21 км/сек у геліоцентричній системі.

Це було не пришвидшення, а навпаки — гальмування, майже як крик зупинки. І саме завдяки цьому він отримав енергію достатню, щоби піднятися над площиною екліптики — на витягнуту орбіту, апогелій якої сягав резонансного кільця Гільд. Вона знала: цей витвір помсти обійде Сонце півтора раза. Через 6 років, у найвищій точці своєї орбіти, він опиниться там, де Юпітер ще не зруйнував, але вже спотворив, цей астрономічний цвинтар залишків комет, тіл і надій. І, можливо, саме тоді — вона розірвавшись і приснувши сто двадцятьма мільйонами ненажерливих до селену і цезію "мікрів" у осередок скупчення таких "смачних і споживних" метеорів Гільд, зустріне фрагменти зниклої експедиції. Або щось інше. Щось чуже. Що знищило її коханого. І коли радіохвиля з датчика пуску, злітаючи крізь магнітні бурі й радіошум Поясу астероїдів, нарешті досягне одного з супутників Сатурна — вона, Роза, вже буде лише прізвищем у архівних "свитках" НАСА і Бібліотеки Марсу.

[1] Величний американський комедійний актор, режисер і продюсер кінця XIX-го — середини XX століть.

[2] Однойменний польський телесеріал 70-х минулого століття.

[3] Капітан Джонатан Вільямс — один із землян, що прилетіли на Марс —  персонаж повісті Рея Бредбері "Марсіанські хроніки".