uriev - Шість оповідань, uriev

Фактично вона зараз входить у життя з більшим багажем, ніж мати має наприкінці свого. Та передала їй стільки всього! Дала міцну базу, можливість навчатися у кращих та серед найкращих, чого сама у свій час була позбавлена. Підготувала до життя. Майже за ручку довела до самої можливості власної творчості.

Заглибившись у внутрішні переживання, не одразу зрозуміла, що мати продовжує говорити.

— Творчість займає час і потребує дуже багато емоцій. Спробуй себе, а там побачиш. В будь-якому випадку, ти добре підготовлена. На життя заробиш. Насправді вся ця творчість навряд чи варта того болю, який у неї вклали. Так, були й щасливі художники. Тут як повезе… Хоча все частіше думаю, що нічого не може бути краще простого, звичайного, теплого, нерозтраченого даремно на безплідні творчі зусилля, життя.

Підсумкові материнські одкровення пройшли фоном. Бо з подивом усвідомила, який гандикап отримала порівняно з багатьма іншими. Дещо нині із себе представляє. Це надихає. Не збитися б зі шляху.

Треба, по-перше, впоратися з емоціями.

«Закінчити, для початку, ту кляту картину!»

— Мені шкода, що я стала для тебе тягарем. Ти така похмура останнім часом.

— Ні, ні, матусю, – відгукнулася, дещо отямлюючись. — Не треба так казати. Ти не тягар!

«Ти не тягар, ні. Без тебе не було б мене. У всіх сенсах. Нині я це добре розумію.»

— Молюся, аби в тебе все вийшло. Ти обдарована дівчина. Тільки не кори себе за невдачі. Дуже прошу. І ця твоя різкість… більше терпіння. З часом все прийде.

Ніколи раніше вони з такою близькістю не спілкувалися.

— Дякую, мамо. Піду, попрацюю. Я так тебе люблю!

Маючи між тим на увазі — всьому завдячую тобі.

«Як часто злилася на неї? Знову моя помилка. Кругом я не права!»

Почалапала до своєї кімнати.

 «Темніє. Запалити лампи, поки є електрика?»

Але яскравого світла чомусь вже не хочеться. Лише очі ріже.

«Ні. Краще за все – напівтемрява. Так мені зараз буде спокійніше.»

Процес запалення лампи – по-своєму захопливий обряд. Наповнити ємність гасом, занурити ґніт в рідину. Трішки почекати, поки той нею просякне. За допомогою крутилки регулятора, підняти кінчик ґнота над пальником – чим вище стирчить язичок шнура, тим яскравіше палатиме світло. Розпалити запальничкою вогник. Швидко, щоби не обпектися, накрити жаринку скляним димоходом.

Деякий час насолоджуватися невірним сяйвом, неначе провалюючись у дитинство. Коли бабуся ще жива, мама чимось вічно знервована, а маленька дівчинка захоплено розмальовує черговий альбом. Сторінку за сторінкою.

Поставити лампу трошки вище – на поличку. Відрегулювати крутилкою яскравість. Узятися до роботи.

Відверта розмова з мамою призвела до нападу працездатності. Вперше за довгий час вдалося просто малювати, без зайвих думок.

Таке трапляється – не кожного разу вечірні служіння перетворюються на муку. Після дня за ноутбуком, іноді навіть приємно відволіктися. Змішувати фарби, поволі наносити мазки на полотно.

«От якби воно завжди так було!»

4

Зазвичай навпаки – нескінченні сумніви, редагування, виправлення. Раз по раз затирай зроблене, починай спочатку.

Сідаєш іноді осторонь, дивишся на незакінчену картину, розмірковуючи – чого їй не вистачає, що можна тут покращити? Бо недоліки композиції насамперед кинуться глядачеві в очі. А слабкий малюнок, неретельне опрацювання деталей, остаточно відверне його від портрета.

Домогтися єдності всіх складників – завдання непросте. То одне, то інше вічно вибивається з ансамблю.

Щоб як слід розібратися з кожним фрагментом, зробила безліч акварельних начерків – не розписуючи кожну квіточку, а позначаючи її присутність. Міняла елементи між собою, доки не вдавалося створити найгармонійніше поєднання.

Потім переносила на картину, тепер уже дбайливо вимальовуючи. Іноді за допомогою ручної лупи.

«Пошуки життєвої правди, психологічна виразність, драматична складність…» – весь набір штампів, що звучав на заняттях з вуст преподів та здавався під час навчання віялом порожніх слів, поволі набував певного значення.

«Що мама, до речі, тоді казала? Безплідні творчі зусилля?..»

Ох, ці матусі! Нароблять в житті купу дурниць, потім вважають, ніби набралися величезного досвіду й розумніші за інших. А ти, доню, мовчи. Не сперечайся. Схиляй голівку, та дослухайся до «мудрості» старших.

«Немає сенсу нікого слухати окрім себе. Працювати над собою!»

От тільки портрет поступово перетворився на справжню муку – коли закінчити несила, але покинути роботу абсолютно неможливо. Шкода вкладених зусиль – незворотних душевних затрат, витрачених впусту.

«Тут як зі стосунками. Скільки Мирославу віддала? А у відповідь – зась!»

Задум наче набув власної волі. Ти вже не здатен над ним працювати та й сил давно немає. Проте, тягне тебе за собою. Хоч околій, але дороби!

«Вибір без вибору – пожертвувати якістю, або остаточно звихнутися.»

Коли даси слабину, поступишся якістю – це одразу провал. Спробуй уявити, наприклад, Айвазовського, який сяк-так малює море. Неможливо! Інакше б то був не Айвазовський, а нікому не відомий Айвазян-любитель.

Треба працювати. Навіть якщо робота виявиться слабкою, не зможеш дорікнути собі, наче зробила недостатньо.

«Ні, зробила що могла. Виклалась по максимуму.»

Та й у випадку невдачі, життя на першій-ліпшій картині не закінчується. Потрібно буде продовжувати. Удосконалювати майстерність. Знаходити нові ідеї, реалізовувати все складніші, непідйомні, задуми.

«Тоді, може, чогось доб’єшся. А може й ні.»

Невизначеність якості результату – основна проблема творчості. Тільки час розставить все по місцях.

 «Наприклад, банально не вистачить таланту.»

Багато чого можна досягнути наполегливою працею, проте не все. Класно малюють мільйони, а справжніх митців – одиниці.