Тетяна Гаркуша - Вуаля маля, або Пологи по-київськи, Тетяна Гаркуша

Красива

 

– Ви мене впізнаєте одразу. Я красива така. Самі побачите, – так Аліса домовлялася про зустріч з усіма незнайомими людьми.

Красива, як сонце при заході. Воно розливає по небу й хмарам барвисті рум’яна, аби всім запам’ятатись наймальовничішим виглядом. Так і жінка: вбирається у найліпше і фарбується найефектніше перед тим, як краса її закотиться за горизонт.

Так, вона і тепер вродлива, як у юності. Але зараз в її очах острах. А в юності було так легко. Краса здавалася вічною і постійною складовою її життя. Була надія, що завдяки красі вона зможе збудувати таке життя, про яке мріє.

А головною її мрією було знайти справжнє кохання, адже будь-яка краса любить, щоб її любили. Це її головна реалізація в цьому світі. Будь-яка краса має потребу у відображенні. Напевно, то і є справжня любов, коли людям подобається, як їхня краса відображається у дзеркалі душі одне одного.

Алісі двічі здавалось, що вона знайшла того, у кому відображатися найкраще. Вона була закохана.

Закохані пахнуть раєм. І через те від них не чути запаху негативних моментів, що є в їхніх душах. Їм не потрібно одягати думки в слова: їхні думки – це вчинки, ніжність і обійми.

Але не склалося. Прийшло прозріння. І якщо перше кохання залишило лише сліди у її душі, то друге матеріалізувалося короткочасним шлюбом і народженням донечки Варі.

Аліса продовжила пошуки, палахкотячи своєю красою, заманюючи потенційних компаньйонів для життя, ніби свіча метеликів. Яка ж вона була здивована, коли в її житті з’явилися двійники: двоє чоловіків, так сильно схожих зовнішньо і душевно на попередніх. Схожі, як дві краплини води. Невже вона чогось не засвоїла у школі життя, що мусить повторювати уроки?

Аліса вже не могла відчувати так сильно. Вона плакала упівсерця. Уже більше говорив розум.

Ось Валера, клон її першого кохання Дениса. Нє, ну не схожий він на її половинку. Навіть на четвертинку не схожий, не те щоб на цілу половинку. А Роман, клон Антона? Той і на одну шосту не дотягує…

Якби вона не була таким персонажем на цій землі, яким вона є, якби була простішою жіночкою, не зацикленою на прагненні до солоденького (не всі ж люблять солодке, зрештою), вона б, можливо, прийняла цього брутала Валеру, вважаючи його своїм, згладжуючи своє неприйняття неприйнятних моментів. Але її угораздило народитись таким персонажем. І пливти за течією у брудній воді – для неї було б кінцем. Зрештою, що для когось – радість, для іншого – смерть.

– Вдихай час на повні груди, – казала собі, – адже в тебе його лишилося не так багато.

З Валерою щось ніби починало клеїтись. Але раптово розклеїлось. Алісі було так погано, сіпалися нервовим тіком коліна. І це було страшно, бо вона нічого не могла заподіяти. Лише казала собі: тримайся, бо ще маєш бути красивою, щоб вийти за красивого, який буде тебе красиво любити, а ти відповідно красиво любити його. І діти у вас будуть красиві і життя красиве.

Так і продовжувала триматися: з корвалментом у сумочці, з переляком у серці.

Доця казала:

– Мама пішла на танці щоб не старіти. Мама у мене модніца-красавіца.

Аліса аж німб одягла, потім знову німб зняла… і знов одягла… чи зняла?

Тяжко-важко бути жінкою в нашому сучасному світі. У світі урбанізованому і урбаністичному.

Спершу жінка надцять років посилено вчиться вчитися. Десяток років старанного сидіння за партою, безсонні ночі в універі – і вуаля: ти старанна учениця, але виходиш на арену життя і розумієш, що це навчання було не те. Стикаючись зі світом чоловіків, жінка розуміє, що має вчитись бути красивою, має вчитись мистецтва макіяжу, вивчати тренди, бренди, обмежувати калорії – бо чоловіки вони такі: люблять красу, естети, бляха-муха.  І от навчились, вийшли заміж – і хопа! А виявляється, це знов було не те навчання. Бо попереднє все не дало жодного уявлення про реальне життя. Жінка нічого не розуміє в господарстві, в народженні дітей, у цій побутовій круговерті. І доводиться вчитися смажити котлетки, пиріжки, сирнички, варити супи-борщі, ставати охоронцем домашнього вогнища, щоб воно не загасло, бо як згасне, то ще й по шиї можна отримати від усіх – починаючи з чоловіка і закінчуючи родичами і друзями. І складається таке враження, що всі думають, ніби ти все життя тільки і вчилася це робити, а тепер мусиш неодмінно все робити ідеально. А ніхто й не думає, що надцять (а то й усі дцять) років життя ти вчилася не того. Вчили не того. Весь час був присвячений сумлінному вивченню наук. Недоспані ночі, вирвані із жилами нерви… І ти давним-давно кваліфікований професор-мислитель, а не домогосподарка. Але якщо хочеш жити – мусиш переучуватись. І знов недоспані ночі – але вже не над книжками-рефератами, а через неврози. І знов чекає навчання. Після всього потрібно вчитися жити так, щоб не з’їхати з глузду при всій розірваності шаблонів.

Блаженний той, хто не сприймає все всерйоз і не вчиться старанно того, чого вчать. Той – мудра жінка. Цікаво, комусь узагалі є діло, що відбувається з жіночим розумом у нашому сучасному світі? А то лише жартують про жіночу логіку…

 

У пологовий Аліса прийшла до подруги, яка лежала на збереженні в очікуванні пологів. Почувши про мене, вона вирішила скористатися можливістю дізнатися, чому вона досі не знайшла свого принца. Адже вона така красива. І при цьому – не обділена інтелектом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍