Артеліна Грудень - Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень

Я доросла, самодостатня жінка примудрилася закохатися з першого погляду в... ну, як я думала спочатку в хіпстера - лісоруба, а з'ясувалося, що в боса - мільйонера. І це повний провал! Бо така прихильність порушує одразу два моїх правила! Ні романам із босами і ніяких мільйонерів! І чому він так на мене поглядає?

Пролог

 Прокинутися в ліжку з босом, до якого ти давно відчуваєш прихильність (ну гаразд, трохи більше, ніж прихильність. Добре, здаюся! У якого ти закохана!) і нічого не пам'ятати про ніч із ним - жахливо. Погодьтеся, це прикро. Особливо, якщо він теж не знає, як ми до такого близького контакту дійшли і чи дійшли взагалі.

 - Еллі! Довго ще чекати? - Записане на диктофон запитання начальника ось уже місяць замінювало рингтон на моєму будильнику. Не тому, що його явно незадоволений голос розвивав у мені гостре відчуття дисципліни або бажання не запізнитися на роботу. Ні, все тому, що я прочитала в соцмережах перевірений спосіб розлюбити людину!
Так-так, поставити її голос на дзвінок будильника, та й тільки! Негативні емоції, які ти відчуваєш, прокидаючись, транслюватимуться на "об'єкт", і потім уже сама людина викликатиме ту саму ворожість. 
Словом, не довіряйте цьому - брешуть соцмережі! Не працює цей метод, але спробувати було потрібно! 
- Мммм, - донеслося звідкись збоку, і цей звук розбудив куди швидше за вже звичну "мелодію".
Звідки чоловік у моєму ліжку?
Я майже підстрибнула, різким рухом притягуючи до себе ковдру і вкриваючись нею до самого підборіддя. Лише зараз я зрозуміла, що абсолютно оголена!
Величезний мужик, залишившись без ковдри, продемонстрував мені страшенно привабливу спину і білі боксери, які туго обтягували його дупу. 
- Еллі! Довго ще чекати? - продовжував запитувати будильник, а я, затамувавши подих, дивилася, як незнайомець обертається.
- Ти записала мій голос і встановила його на будильник? - запитав бос здивовано.
- Де твоя борода? - ахнула я з жахом! 
Чоловік провів рукою по гладкобритому підборіддю і заявив:
- Не пам'ятаю. Де ми взагалі?
- У мене вдома, - відповідь на це запитання в мене була, а ось чому бос опинився тут - ні.
Останнє, що я пам'ятаю з учорашнього дня - це текіла. Багато-багато текіли...
- Мило в тебе, але не гостинно. Дай і мені частину ковдри.
Величезна рука потягнулася в мій бік, явно збираючись урвати шматочок мого єдиного захисту.
- Ні! - Миттю загорнувшись у доволі пухку ковдру, я вискочила з ліжка і помчала до ванної.  Не зупинив навіть вигук боса мені вслід!
Сьогодні субота, і ми не на роботі, тож маю право не слухатися його і побитися головою об стіну у ванній.
Головне - не надто голосно і не надто довго...

__
Рада всіх привітати!

Ця книжка одна з моїх найулюбленіших. Оскільки вона вже давно написана, то підписок не планую, доступ відкритий напевно назавжди, але авторка буде вдячна підтримці читачів ( вподобайки, коментарі), щоб книжку побачило якомога більше людей.
Додавайте книжку до бібліотеки, щоб не пропустити продовження.

До зустрічі в епілозі, з повагою Артеліна.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍