Діна Ареєва - Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва

— Ти від нас підеш? — теж відкладаю виделку. Апетит пропав. — Залицятимешся до Дар’ї?

— Ні, Нікіто, — батько відповідає прямим поглядом, — від тебе я нікуди не піду. Ти мій син. Ти закінчиш школу. Якщо захочеш поїхати вчитися за кордон, я тобі допоможу. У всьому. А потім ми з мамою будемо вирішувати свої проблеми, тебе я в них вплутувати не збираюся.

— Але чому? — виривається в мене. — Чому ти раніше не пішов? Якщо ти не любив маму?

— Мені нема чого було йти. І ні за ким. Я люблю тебе, Нікіто. Цього достатньо, — він дивиться в очі, і мені хочеться йому вірити.

— А як же Дар’я? — запитую і додаю. — Сергіївна...

— А що Дар’я? Я її один раз бачив, Нікіто! — батько змінює тон і говорить гранично серйозно. — Я поки що збираюся допомогти тобі налагодити стосунки з дівчинкою, яка тобі подобається. Так, мені зайшла, як ти висловлюєшся, твоя Дар’я Сергіївна, тільки я не збираюся робити нічого, що буде неприємно твоїй матері. Якщо я за стільки років не дав приводу, то і зараз не дам. Обіцяю.

— Але якщо не з мамою... У тебе були коханки? — запитую, хоча знаю відповідь.

— Жінки були, коханки ні, — він уперше говорить так відверто, і мені складно злитися на нього. — Коханка передбачає тривалі стосунки, що зі свого боку означає час. А я ніколи не крав його в тебе, Нікіто.

Це правда, але мені все одно не легше.

— Давай їсти, — батько посміхається, до нього явно повертається гарний настрій. — У мене на випадок нашого провалу є план. Якщо нас бортануть із репетиторством, є деякі міркування.

— Наприклад?

— Осінній бал. Я на батьківських зборах запропоную хореографа, ми нещодавно обговорювали на раді цей захід. Так от, я піджену хореографа з умовою, що ти братимеш участь.

Я знаю про бал. Восени в місті проходять бали, відбирають найкращі пари, які потім змагаються на рівні міста, області, і переможці в лютому їдуть до Відня. У нашому ліцеї осінній бал проводиться щороку, але я там жодного разу не брав участі. Я займався танцями до четвертого класу, мати хотіла зробити з мене танцюриста. А потім мені набридло, і я вибрав футбол.

— Кого ти їм хочеш підігнати, тату?

— Коваля.

— Круто! — офігеваю я. Це справді дуже круто. Тільки... — Навіщо мені бал, тату?

— Бо в пару ми тобі поставимо Машу. А далі вже сам, — хитро підморгує батько, і я ошелешено замовкаю.