Діна Ареєва - Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва

А куди подіти Мишку? Залишити одну, виключено. З батьками Дар’я давно не спілкується. У Ларки бурхливе особисте життя, їй не до чужої дитини.

Як же так вийшло, що, проживши вісімнадцять років у шлюбі, працюючи і заробляючи, до тридцяти шести вона прийшла без житла і без будь-яких, навіть наймізерніших накопичень?

Даша зітхнула. Треба спробувати ще раз вивідати у Мишки, що означав її вчорашній похід у сусідню кав'ярню. Донька категорично заперечувала, що її змусили, і стверджувала, що визвалась сама.

А поки що слід подумати, про що говорити з матір'ю Топольського.

***

Нікіта

Виходжу з будівлі ліцею і бачу батьківський позашляховик. Здивовано зупиняюся. Що він тут забув? 

Роблю крок у його бік, і відразу прострілює — Дар’я! Він до неї приїхав.

Не знаю, чому так подумав. Просто подумав і все. І зразу ж бачу батька. Стоїть, привалився боком до капота. Переодягнувся, не у звичному костюмі, а в джинсах і сорочці.

У вухах стукати починає. Дихаю глибше.

— Кого чекаємо? — підходжу, а самого реально бомбить.

— Тебе, — батько не виглядає розгубленим. 

— Мене?

— Ну так. А кого ще я можу чекати?

— Не знаю, — тепер гублюся я, — ти ніколи за мною не приїжджав.

— Їхав повз із салону, згадав, що в тебе тренування, вирішив забрати. Ось, підстригся, — він проводить рукою по волоссю, — як тобі? Нормально?

— Круто, — згідно киваю. — Можна просто зараз на кастинг.

І справді круто. Волосся укладене, він так здається молодшим. 

— Скажеш теж, кастинг, — бурчить батько, але виглядає задоволеним, навіть не приховує.

— Ти що, закохався? — дивлюся впритул.

— Що за дурниці? — батько морщиться, і я розумію, що влучив у точку. — Поїхали, повечеряємо.

Піднімає очі, і я бачу, що він дивиться повз мене. Стежу за його поглядом — на сходинках з’являється Дар’я. Хочеться стукнути кулаком об корпус позашляховика.

Я маю рацію! Маю рацію! Маю рацію! Він запав на неї.

Дар’я помічає нас, пригальмовує. Потім ніби похоплюється, вітається з батьком і прискорює крок. На мене не дивиться. З двору ліцею реально вибігає і далі мчить як очманіла.

Стежу за нею спідлоба. На язиці крутиться десяток запитань, але батько вже повертається до мене.

— Ти не відповів, Нікіто. Ти не дуже втомився? 

Я після тренування і без душу, але додому не хочеться, і ми їдемо в ресторан. Я, як і батько, люблю італійську кухню, тому їдемо в «Палермо». Замовляємо пасту. Батько обирає болоньєзе, я — карбонару.

— Як справи? — цікавиться батько. — Як твоя англійська?

— Не все так погано, тату. З біологією та географією набагато гірше.

— То все фігня, — махає він рукою, — мови важливіші.

Хмикаю. Ну звісно, біологічці під шістдесят, географічка страшезна. Тож батька біологічка з географічкою не цікавлять.

— Ходив сьогодні на консультацію, — знизую плечима. 

— Може, тобі найняти репетитора? — батько реально не розуміє, як палевно це виглядає. — Як думаєш, може попросити вашу англійку, нехай із тобою позаймається?

 — Вона не погодиться, — безнадійно хитаю головою.

— А як у тебе з цією дівчинкою, Машею?

Батько вирішив мене добити. Ну як ще в нас може бути? Погано в нас. Усе погано.

Мишка на мене не дивиться, а мені досі кринжово через каву.

— Хочеш, я поговорю з Дар’єю Сергіївною? Я міг би тебе привозити до них додому, щоб їй не довелося до нас ходити. У ліцеї навряд чи їй дозволять заробляти.

Я ледь карбонарою не давлюся.

— Ти серйозно, тату? Я зможу їздити до них додому і бачити Машу?

— Я буду тебе возити, — з натиском повторює батько, і я розумію, на що він розраховує.

Відчуваю себе зрадником щодо матері. Але... як відмовитися?

— А якщо Дар’я не погодиться?

— Я спробую вмовити. І ти там пограй ідіота, — батько не жартує, і я не витримую.

— Вона тобі подобається, тату? Дар’я?

— Так, — батько дивиться просто в очі, — подобається. 

— А як же мама?

Він на деякий час замовкає, потім відкладає виделку.

— Ми не обговорювали цього, Нікіто, ти все для мене був маленьким... Я не любив свою дружину, ніколи. І не люблю. Це був договірний шлюб, зручний для бізнесу. У нас давно немає жодних стосунків, та ти й сам бачиш, не сліпий. Я б розлучився, але ти мене стримував. Я чекаю твого повноліття. Твоя мати в курсі, ми давно про все домовилися. І ми давно чужі люди.

Я здогадувався про це, а все одно всередині все стискається. У нас ніколи не було сім'ї, і все ж... Вона моя мама.