Влада Клімова - Пообіцяй забути, Влада Клімова

– Златочко, тобі додати цього салатику? Ти хотіла поїсти, але чомусь нічого не їси, – взялася доглядати мене свекруха біля столу й допитливо поглядала на Богдана так, наче ми вже зробили другу дитину.

– Дякую, мамо. Все дуже смачно, як завжди. Я просто замислилась, вибачте, – взяла я у пані Орисі з рук полумисок й виховано поклала трішки, щоб не образити.

Богдан в цей час тримав на руках Мірчика й вони весело годували одне одного. А я милувалася їх спілкуванням і тяжкі думки про зраду своїй вірі дещо відповзли з моєї відповідальної голови.

– Так скажи ж мені, маленький, як у тебе сьогодні справи? – хитро підійшов Богдан до відповіді сина: – Все о’кей?

А малеча розсміялась своїм чарівним сміхом, заплескала в долоньки й голосно та чітко відповіла:

– Окей!

– Моє ж ти золотко! – традиційно кинувся гратися Богдан, цілуючи малому животик. – Бачиш, матусю, у нас все о’кей! А тепер, синочку, скажи «мама»!

Те що я почула зараз точно не надихало, бо дитина яку я народила на світ у страшних муках, знову розсміялася й чітко вимовила:

– Тата...

Я обожнюю сою родину, але це вже було занадто! Зате мій Шеремет від сказаного був серед небес.

– Мамо, давай свою наливочку! Я навіть не думав, що сьогодні такий блаженний день. Вибач, кохана! Ну, що візьмеш з чоловіків? Обіцяю у донечки перше слово буде «мама».

– А що уже планується донечка? – не витримала свекруха та нахилившись ближче до сина додала: – Я ж не глуха!

– Мамо! Всьому свій час, – відчув мій збурений настрій Богдан. – Неси, будь ласка, випивку!

Я ще поколупалася в тарілці й, подякувавши свекрусі за смачну вечерю, пішла перевдягтися до церкви. Чи до костелу? От біда! І це ж мені пощастило, що не треба приймати буддизм або іслам. Ой, Златко, чого ти така смикана стала? Ну, обвінчаєшся ти зі своїм коханим Шереметом та й будете жити довго й щасливо.

Дивись, яка мазана зробилася! Готувати й прибирати тобі не треба, за синочком свекруха дивиться як за власною душею, чоловік тебе кохає ніжно й гаряче. Він заможний і красивий та вірний, мов раб. У тебе є в руках улюблена справа і непогане житло... Ще перераховувати землі блага, чи вистачить?

А пам’ятаєш, як сиділа одна в чотирьох стінах, без батьків, без роботи, без будь-якої перспективи? Невже тоді було краще? Чи тоді, коли нас усіх ледве не вбили? Хіба Нікусі, там де вона зараз, ліпше? Тому зупинися й поблагослови своє життя...

– ...Де моя крихітка? Пішли, обговоримо деталі з отцем Захарієм; а після храму, я буду з тобою в ліжечку таким, яким ще ніколи не бував. Адже скоро нам промовляти присяга перед Богом і перед людьми, – почула я слова Шеремета і не знайшла слів для спротиву.

Розділ 37. Неймовірне єднання

У католицькому храмі мені дуже сподобалося. Ні, я неодноразово водила наших родичів та гостей у костел Святого Миколая. Я маю на увазі будинок органної та камерної музики в Києві.

А ще їздила з батьками по туристичній путівці до Варшави. Ми гуляли старим містом і випадково забрели до фантастичної споруди, під скляним куполом. Там вінчалася молода пара й  сонце сяяло з прозорої стелі прямо на них. Видовище феєричне.

Але я ніколи не думала, що сама стану католичкою. І пастор Захарій, милий дідусь в ошатній рясі, викликав щиру довіру. Він прийняв нас особисто й люб’язно розповів про обряди вінчання.

– Златочко, а чому ти сьогодні така сумна? – не відстає від мене Богдан, коли їхали додому. 

Я не знала, що йому відповісти, бо сама не розуміла свого стану. Може через те, що ніхто з моїх близьких не буде присутній на церемонії. Батьків таке не цікавить, а Вероніки немає серед живих... Чому тут радіти?

– Все нормально, Богдане. Трішки стомлена та й по всьому, – намагаюся бути чесною з ним, але ж це Шеремет! Все бачить і відчуває.

– Тобто ти не хочеш, але погоджуєшся. І взагалі я більше не сонечко, вогник, коханий, а лише Богдан... Так? – заглянув він до моїх очей і я не витримала.

– Прошу тебе, можна я поплачу? Просто так, бо дуже хочеться, – випалила я.

– Ти ще запитай у мене дозволу дихати. Невже було, щоб я тобі забороняв хоч щось робити? Лише кидати мене й не кохати. Я бачу твої переживання й намагаюся допомогти, але не знаю як, – ґречно випустив він мене з авто у дворі.

– Добре, плакати я передумала. Пішли побажаємо рідні солодких снів та самі підемо відпочивати. Завтра буде новий день і сподіваюся він принесе кращий настрій, – взяла Богдана за руку й ми пішли на територію свекрухи.

Вона вже сама скупала внука та вклала до ліжечка, але маленький ще не спав. Ця парочка ладила неймовірно! Коли дитинка побачила нас, на його личку засяяла посмішка й відбулося диво.

– Мама... – чітко сказав хлопчик і я заклякла на мить від подиву, а потім кинулася його обіймати.

– Ти ж моє розумне дитя! Тепер кожного дня будеш радувати нас новими словами?

А мати й син змовницьки переглянулися та ясно було, що свекруха весь вечір товкла малому це слово. Мірчик дитина слухняна й здібна. Саме тому виконав моє нестримне бажання. Тепер щастю не було меж! Ми побажали пані Орисі гарних снів і пішли до себе.

– Тобі вже не так сумно? – пригорнув мене до себе Шеремет, а я бажала лише поспати й сподівалася, що він забуде про обіцянку невідкладно робити донечку.

Та я помилилася! Якщо мій організований бос забрав до своєї цілеспрямованої голови якусь мрію, він обов’язково її виконає. А ще, я думаю, він заглянув до мого телефона й поцікавився календарем циклу.

– Скажи, а відмовка «в мене голова болить» не спрацює? – пожартувала про всяк випадок.

– А вона в тебе болить? – на диво турботливо запитав він.

– Звичайно, ні! Зі мною все в порядку, сонечко-вогнику-котику... Так краще? – вирішила бути нормальною й не гнівити Бога своїми вигаданими проблемами дещо розбещена щастям жінка.

– Значно краще! – звабливо наблизився до моїх губ Шеремет. Далі почав спускатися все нижче аж доки моє тіло не оповив нестримний вогонь.

– Коханий, я вже на все згодна... – прошепотіла у пітьмі й лише промінчик нічника підказував мені про Його бажання.

– Але ж мама ще не спить, – пригадав він мої слова й хитро посміхнувся.

– Знаєш, пані Орися вже чула з нашої спальні такі пісні, що її важко здивувати чимось новим, – взяла я руку Богдана й поклала на свою гарячу вологу нірку.

– З іншого боку ми пообіцяли їй онучку, – пестив мій ніжний коханець там, де я попросила і я почувалася вже суцільним полум’ям.