Борис Віан - Осінь в Пекіні, Борис Віан

Анжелеві ноги вгрузали в гарячий пісок, і він відчував, як піщинки бігають між пальцями, просочуючись крізь його плетені сандалії. У вухах все ще звучав Аннин голос і його слова, а перед очима стояло ніжне й свіже обличчя Рошель, що сиділа за друкарською машинкою в кабінеті Амадіса Дюдю: чітко прокреслені арки її брів і блискучі вуста.

Далеко перед ним перша чорна смуга падала без жодної зморшки, розрізаючи землю тьмяною лінією, прямою й неухильною, що щільно тяглася за синусоїдами дюн. Анжель ішов так швидко, як міг по цьому непевному ґрунту, втрачаючи по кілька сантиметрів на кожному кроці вгору, і скочувався на великій швидкості з круглих пагорбів. Він отримував фізичне задоволення від того, що відбитки його кроків будуть першими на цій жовтій стежці. Його біль потроху заспокоювався, його підступно всотала пориста чистота всього навколо, всепоглинальна присутність пустелі.

Темна смуга наближалася, піднімаючись блякло-голою стіною, ще привабливішою, ніж справжня тінь; адже це була радше відсутність світла, густа порожнеча, розпад тяглості, який ніщо не могло порушити.

Ще кілька кроків, і Анжель увійде в чорну зону. Стоячи біля підніжжя чорної стіни, він нерішуче простягнув руку. Рука зникла перед його очима, і він відчув холод іншого виміру. Не вагаючись, він увійшов до нього повністю, його відразу обгорнула темна вуаль. Він повільно

крокував. Йому було холодно; серце билося швидше. Попорпавшись у кишені, він витягнув пачку сірників і запалив один. Здавалося, що він загорівся, але ніч і надалі була глупою. Трохи злякавшись, він упустив сірника й став терти очі. Він знову ретельно провів фосфорною голівкою по шорсткій поверхні пачки. І почув шипіння сірника, що запалювався. Він поклав пачку в ліву кишеню й навпомацки навмання підніс вільний вказівний палець до тонкого пломеню тріски дерева. Обпікшись, він відсмикнув руку і впустив другого сірника.

Анжель обережно розвернувся й спробував знайти шлях до своєї вихідної точки. Йому здавалося, що він йде довше, ніж по дорозі сюди, а навколо ніяк не закінчувалася непроникна ніч. Він вдруге зупинився. Кров ще швидше забігала по його судинах, а руки були крижані. Він сів на землю: потрібно було заспокоїтися. Він засунув руки під пахви, аби зігрітися.

Він чекав. Інтенсивність ударів його серця потроху зменшувалася. Його члени зберігали відбиток рухів, зроблених відтоді, як він зайшов у темряву. Повільно, не поспішаючи, він зорієнтувався на місцевості й упевненими кроками рушив до сонця. Кілька хвиль потому він відчув дотик гарячого піску пустелі, що жовто й нерухомо палала перед його примруженими очима. Вдалечині він розгледів коливання повітря над пласким дахом готелю Барріцоне.

Анжель відійшов від стіни мороку й упав на податливий пісок. Перед його очима ірничка ліниво ковзала по довгій вигнутій травинці, обволікаючи її переливчастою плівкою. Анжель розвалився на піску, що пристосувався під кожну з частин його тіла. Цілковито розслабивши м’язи й мозок, він просто дихав, спокійно й печально.

III

Засідання

1

Щойно прийшовши, президент Урсус де Жанполан насупив брови, адже консьєржа не було на своєму посту. Проте він продовжив ходу й зайшов до зали засідань. Він знову насупив брови: навколо стола не було нікого. З’єднавши вказівний і великий пальці, він взявся за краєчок свого золотого годинника. Краєчок виявився ланцюжком з того ж металу, за який він і потягнув. Доволі дивна річ: цей безпомильний механізм показував ту саму годину, що й певний час тому, ту саму, що змусила Жанполана поспішити. Пояснивши таким чином узгоджену не за домовленістю, як він підозрював, відсутність консьєржа й членів Правління, президент пробіг зворотний шлях до лімузина й наказав своєму старанному водієві везти його будь-куди, аби тільки, не приведи Господи, ніхто не побачив, що президент Правління приїхав першим!

2

З втомленою ґримасою на губах консьєрж вийшов з вбиральні саме вчасно, щоб без зволікання дістатися великої шафи, де зберігалися колекції непристойних листівок. З втомленою ґримасою на губах, тремтячими руками й вологою ширінькою, адже це був його день. У цьому місці ще трохи крапало, віддаючи внизу хребта нерівномірними прострілами різної сили, від яких зводило його старі сідничні м’язи, задубілі від років сидіння на стільці.

3

У маленького песика, якого переїхав Агат Маріон, що завжди водив не дивлячись на дорогу, легені були незвичайного зеленого кольору. Пересвідчившись в цьому, спритний віник інженера дорожньої служби поспішив змести падаль у каналізаційний стік. Того відразу стало нудити, тому довелося перекрити рух на цій вулиці на кілька днів.

4

Незважаючи на різноманітні перешкоди, спровоковані як злими намірами людей чи предметів, так і невблаганними законами вірогідності, учасники наради таки зустрілися майже в повному складі біля дверей до зали засідань, куди вони й завітали після тертя долонями і обміну еякуляціями бризок слини, що є звичним ритуалом у цивілізованих суспільствах, хоча у спільнотах воєнізованих його замінили на піднесення долоні до скроні й клацанням підборами, що в останньому випадку відбувається в супроводі коротких вигуків, адресованих здалеку, що в сукупності дає підстави зробити висновок про високий рівень гігієни військових — враження, яке нам доведеться розвінчати, щойно трапиться побачити латрини воїнів, за винятком американських солдатів, які справляють нужду шеренгами й підтримують чистоту й постійний запах дезінфектора там, де ходять по-великому, як це заведено в деяких країнах, де переймаються про-паґандою і де їй щастить падати локшиною на вуха нелегконевірних недожителів, які легко ведуться на такі засоби, а так завжди і буває за умови, що цю пропаґанду провадять не наосліп, але враховуючи бажання, які виявляють служби розвідки, й такі орієнтири, як результати референдів, які щасливі уряди не втрачають нагоди згаяти на особливе щастя поселенців, якими вони керують.

Отже, нарада почалася. Бракувало лише одного учасника, якого щось затримало і який прийшов два дні потому, аби вибачитися, але консьєрж був невблаганним.

5

— Панове, слово надається нашому відданому секретареві.

— Панове, перед тим, як повідомити попередні результати перших тижнів робіт, через відсутність доповідача хочу зачитати звіт, отриманий, на щастя, вчасно з Екзопотамії. Потрібно віддати належне цій обачності, а надто завбачливості, адже ніхто з нас не убезпечений від несподіванок.

— Цілком з вами згоден!

— Про що йдеться?

— Ви чудово знаєте.

— А! Згадав!

— Панове, отже, вищезгаданий звіт.

— Незважаючи на різноманітні складнощі, завдяки зусиллям і винахідливості технічного директора Амадіса Дюдю вдалося встановити все потрібне обладнання, й немає потреби окремо підкреслювати самовідданість й жертовність, так само як сміливість і професійну майстерність технічного директора Дюдю, оскільки величезні труднощі,