Crown Horror - Трунар, Crown Horror

Таверною пронісся невдоволений шепіт. Дівчина захвилювалася – а що як містом поповзуть чутки й чоловік про те дізнається? А якщо інформація дійде навіть до самого мисливця? Леон мав рацію – вона не годна домовлятися, і тим паче робити це непомітно, проте коли вже заходилася, то відступати не варто.

– Тейкер, це що місцевий копач?

– Трунар, – виправила Бенджамінова дружина.

– Один біс. Якщо хочуть найняти нас, аби ми знову копали ями на морозі, ми не підемо навіть за сотню золотих!

Адріана спохмурніла. Отже, Леон збрехав і  ями для клієнта Вольферів не було. Він просто найняв когось, аби гідно поховати незнайомця – який дивак, утім, як і кожен у його роду.

Аби відволікти від себе увагу небажаних слухачів, дівчина чемно попрохала хазяїна таверни вийти на кухню, прогнала куховарку та заплатила йому рештками грошей.

– Ідеться не про роботу, а про інформацію. Викрадачі могил активізувалися взимку, вони намагалися вдертися до моргу, щоб викрасти тіла. Деякі слуги бачили крадія, вони описали його зовнішність, мені необхідно дізнатися його ім’я та прізвище, решту на себе візьме мій чоловік.

– От уже ці викрадачі, нічого святого в них нема! Я допоможу вам заради свого дядька – його поховано з золотом, що він назбирав упродовж життя. Якщо мені воно не дісталося, тоді й решті зась.

– Чудово. Ми розшукуємо чоловіка середніх років, носить із собою вовчі хвости, зуби аж до пеньків спиляні, чорнявий, кремезний.

– Мабуть, це той психопат Ленс. Точно, він і є!

– Що за Ленс? Аби спіймати його, необхідні подробиці.

– Ленс Донеган, прибув до нас іздалеку. Наче якась рідня послала його вполювати чудовисько. Ми казали, що не треба нам таких  – самі впораємося. Так образився покидьок, казав, дістане свого диво-звіра хай би там що.

– А відомо, де саме зупинився цей чоловік?

– Не в місті, це факт. Радше за все спорудив хижу біля лісу. Дивно, як це морозяка не погнав цю падлюку до цивілізації?

– Мабуть, усе ж вигнав, якщо поліз по моргам. Від усієї родини Тейкерів я дякую вам за надану інформацію.

– Пусте. Дізнаюся, що пограбував моїх родичів – сам зарию.

З'ясувавши все, що хотіла, дівчина повернулася. Її відсутність не спричинила жодних запитань, бо Мелінда зберегла таємницю та виконала роботу Адріани. Вечеряти Бенджамін пішов до кабінету, і як тільки пасинок з мачухою залишилися сам на сам, Леон заговорив.

– Побував я в будиночках мисливців, мені поталанило здобути певну інформацію. Наш відлюдник мешкає в саморобному курені обабіч центральної дороги. З ним ніхто не спілкується, нікому не відомо ані звідки він, ані хто його родичі. Полює виключно на вовків. Забирає й м’ясо, і шкуру, до того ж робить це безоплатно. Навіщо йому вовче м’ясо, того навіть лісники не знають, кажуть, що він чаклун і демон.

– Звати цього типа Ленсом, він прибув до міста сам і раніше бував у барі робітників, проте в нього не склалося з місцевим людом. Наскільки я розумію, то цей чоловік не може сконтактувати зі своїми, бо осінь була дощовитою, а річка наразі замерзла. З цієї ж причини він не нападає й на нас –  очікує, допоки підкріплення надійде, тоді ж він зможе кинути виклик усій родині перевертнів, нас із ними тоді в одній ямі закопають.

– Звідки у вас стільки інформації?

– Зовсім трохи з таверни, решта склалася докупи, коли вислухала тебе. Знаю, що  не годиться пані на кшталт мене гуляти такими місцями й вляпуватися в неприємності, та…

– Коли йдеться про наших ворогів, то етикетні норми не діють, – похмуро зауважив Леон, – ви маєте це зрозуміти.

– Звісно, саме тому я вирішила не залишатися осторонь, – зашарівшись у спробі довести власну правоту, відповіла дівчина. – Неможливо врятувати власне життя, без жодних зусиль.

– Тепер ви розумієте, що саме з тієї ж  причини я не зміг допомогти Райдо, не мав змоги розповісти про його вбивство родичам та органам влади? Цей камінь потягнув би всіх нас на дно. Вас – за перелюб, нас – за вбивство. Повісили би на одній шибениці, можливо, навіть одночасно.

– Я…

Визнати це було складно, та все ж тепер Леонів учинок не здавався їй таким безглуздим і жорстоким. Він намагався захистити себе, увесь свій рід і навіть мачуху, яка й родиною  йому не була.

– Знаєш, ти міг би сказати їм, що я зрадила твоєму батькові, а він просто захищався від незнайомця, який проліз уночі на цвинтар. Мене би вбили, а його би виправдали.

– Виправдовувати вбивства батька не буду! – заволав пасинок, вистрибуючи з-за столу. Розуміючи, що зробив це занадто гучно, затулив рота руками, бо кілька слуг ішли коридорами, на щастя, старший Тейкер нічого не почув – радше за все вирушив у справах або ж до ліжка. – Та й вас мені здавати не хотілося.

– Дарма ти врятував мене, Леоне, – помішуючи суп, додала Адріана. – Без кохання життя не має жодного сенсу.

Трунар не зміг стримати сміх.

– Ти що, несповна розуму? Та хіба ж це так смішно, втратити кохання всього свого життя?

– Ні, просто ви не як та, хто його втратила. Того дня вас мало не поховали, потім відправили до маєтку, переповненого перевертнями, згодом той божевільний зачинив вас у сараї. Скільки разів уже можна було би вам Богу душу віддати, проте ви продовжували боротися, навіть із мисливцем, який вочевидь, міг спровадити вас на той світ, до коханого.