Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

  Він виліз із салону автомобіля, хотів було запалити сигарету, та, помітивши Аміра з дружиною, які щойно вийшли з будинку, передумав. І навіщо його бос одружився? Це ще одне запитання, яке не давало Борису спокою. Можливо, закохався. Або ж просто, щоб не коритися матері.

  Борис навіть усміхнувся, уявивши, як Ольга Григорівна заявляє своєму синові: "Я тобі наречену знайшла! От поїду, привезу, і ви одружитеся." Амір, звісно, намагався їй не перечити, в усьому догоджувати, але коритися й виконувати всі її примхи? Ніколи. Борис це добре знав. От і одружився з іншою. Мати побушує та зрештою заспокоїться.

  А може, він і справді закохався в цю Лесю? Вона гарна собою, та й характер має. Амірові такі подобаються.

  Ех, якби Леся знала, за кого заміж вийшла… Але рано чи пізно дізнається. Або ж і не дізнається. Тут, у селі, Амір — фермер і зразковий сім’янин, а коли надумає повернутися до свого звичного життя — просто розлучиться. Таке теж може бути. Леся, можливо, для нього лише іграшка. Розважатися він уміє, як ніхто, і хто-хто, а Борис про це знає.

  Борис лише похитав головою, згадавши, як Амір розповідав йому про свого сусіда, Тимофія Васильовича, який хотів використати його, щоб покращити справи на власній фермі.

- Ви що, і справді вирішили йому піддатися? — перепитав тоді Борис у боса.

- Так, хай думає, що я радий. Але мені не його землі потрібні, а його онука. Хочу з нею одружитися…

  Тоді Борис лише здивовано відкрив рота, але так і не наважився щось сказати чи запитати. Йому було шкода ту дівчину. Її лише використовують. Вона потрапила в… капкан. По-іншому це й не назвеш.

  Звичайно, Амір молодий, гарний, багатий, впливовий, має сильний характер. Але він може бути небезпечним. Він уміє вдавати з себе зовсім іншу людину, так майстерно заплутувати, що зрештою зовсім не розбереш, хто перед тобою насправді.

  Та що він, Борис, може вдіяти? Він нічого не може сказати цій дівчині, Лесі. Не міг попередити її, щоб тікала від Аміра якнайдалі. Хоча як же йому хотілося! Навіть думав написати їй анонімного листа.

  Але передумав. Бо якби бос про це дізнався, йому б точно не жити. Амір добре до нього ставиться, поки він підкоряється й з усім погоджується. В іншому випадку… розмова ведеться зовсім інакше.

  Амір із Лесею підійшли до машини.

- Це Борис, мій товариш і помічник. Ми давно працюємо разом, — сказав Амір Лесі.

- Рада з тобою познайомитися, — дівчина усміхнулася до чоловіка. — Гарне у тебе авто. А моя крихітка «Купер» он там стоїть.

  Леся вказала на свій Mini Cooper і важко зітхнула. Як же їй хотілося зараз проїхатися на ньому! Тільки не тут, не по цьому полю, а у своєму місті.

- У вас… — почав Борис, але, помітивши суворий погляд боса, зрозумів, що зараз має поводитися як друг. Тож виправився: — У тебе теж гарна машина.

- Де саме ти придбав цей позашляховик? — поцікавилася Леся, обійшовши його навколо. — Це ж неймовірно дорога модель, ще й останнього випуску.

  Борис навіть спітнів, почувши це запитання, бо не знав, що відповісти. Машина ж належала зовсім не йому. Та Амір швидко прийшов на допомогу:

- Це йому батьки подарували…

- …Так, так, на день народження, — підхопив Борис із полегшенням, розуміючи, що йому буду нелегко. — Я їм казав, що не варто, але вони наполягли…