Верефрі - Це наш секрет..татусь, Верефрі

З того моменту, коли він від-сунувся, і вона намагалася зрозуміти, що відбулося,

Емі відчувала, як її серце рветься від сорому та гніву.

Вона навіть не могла зга-дати, чи був це справжній поцілунок, чи просто його жорстока дія.

На тому фото, яке він пока-зав, це виглядало інакше - фальшиво, як щось заплановане, наче нічого не сталося, і вона була готова до цього. Але реальність була зовсім іншою. Емі відчула себе так, наче її оголили перед усім світом, і тепер вона не мала права на приватність або спокій.

Коли Емі зайшла в Інстаграм, її серце важко забилося, коли вона побачила те фото. Воно було зроблене під час того жахливого поцілунку, і хоча вона намагалася уникати дивитися на нього, очі не могли не потрапити на нього. Це було неможливо ігнорувати. В коментарях під фотографією було кілька повідомлень, що мали схожий тон, але більшість із них не були на користь Емі. Люди не знали, що сталося насправді, і тому сприймали все так, як було зображено на фото — як частину гри, яку вона са' вибрала.

"Вау, круте фото! Ви такі гарячі разом🔥”

"Дійсно, виглядаєте, як супергерої в своїй грі любові💗”

"Ти крута, Емі! Не думала, що ти настільки смілива!"

"Цей поцілунок виглядає неймовірно! За вами на вечірці було цікаво дивитися”

Емі замовила собі таксі.

Удома вона лягла на ліжко, відчуваючи, як очі важкі від сліз. Вона не могла зібратися, не могла знайти в собі сили, щоб навіть випити води чи поїсти. Замість цього вона дозволила сльозам текти, поки думки не зупинилися на тому жахливому моменті — поцілунку, який був так неприродний, і те, як її безпорадність перетворилася на незручність та болісну пам’ять.

Емі відчувала, як її емоції витікають через кожну сльозу, і раз за разом намагалася знайти пояснення для всього, що сталося. Вона запитувала себе, чому не змогла зупинити це, чому дозволила себе втягнути в таку ситуацію. І з кожним питанням біль посилювався, і відповідей не було. Вона замкнулася в собі, не маючи сили навіть звернутися до когось за підтримкою.

Кожен момент, коли вона згадувала про це фото, який був опублікований, ще більше погіршував її стан. Це фото було не просто свідченням її безсилих відчуттів — це було ще й свідченням того, як легко люди можуть хибно зрозуміти ситуацію, як маніпулюють її образом, не звертаючи уваги на те, що насправді відбувається в її серці.

Так і минув день. Емі не хотіла нікого бачити, не хотіла говорити, а все що залишалося — це стати сама собі на допомогу і спробувати знайти розраду. Але навіть розраду було важко знайти, коли серце розривалося від того, як все йшло не так, як вона хотіла.

Вона знову згадала Аорона і, як її перше бажання було сховатися в його обіймах, де вона відчувала себе в безпеці. Але навіть його присутність зараз не могла затушити біль, який вона відчувала в глибині своєї душі.

Емі вирішила, що більше не може мовчати. Весь день вона тримала це в собі, і навіть коли сльози більше не могли зупинятися, вона відчула потребу подзвонити Аорону. Їй було важко, бо кожне слово було просочене болем, але вона все одно набрала його номер.

Телефон не відповідав, і вона відчула, як її серце стискається ще сильніше. Вона не могла залишити це без уваги, тому вирішила залишити повідомлення. Її голос ледь чувся, зриваючись на кожному слові, коли вона говорила:

— Аорон… я не знаю, як це все сталося… я… я не можу… Мені так важко…

Сльози знову почали заливати її обличчя, і вона вже не могла продовжувати без розпачу. Вона мовчала кілька секунд, просто дозволяючи своєму болю вирватися на поверхню.

— Вибач… вибач, я… не знаю, що робити. Все… все так заплутано. Ти… ти не повинен був це бачити. Я…

Вона знову затихла, лише чуючи, як її плач лунає в трубці. Вона заплуталась у своїх словах, бо не могла знайти правильних. Серце відчувало себе порожнім, і кожен її крок здавався немов у темряві. Сльози не припинялися, і коли вона намагалася сказати ще кілька слів, вони знову не звучали, а лилися просто так, як вона не могла зупинити.

Емі сиділа на дивані, опустивши голову в долоні, коли раптом почула дзвінок у двері. Вона здригнулась, не знаючи, хто це може бути. З кожною секундою серце билося все швидше. Вона навіть не могла уявити, хто б міг прийти, коли вона відчувала себе такою зруйнованою.

Дзвінок пролунав знову, і вона з підозрою підійшла до дверей. Коли вона відкрила, перед нею стояв Аорон. Його погляд був м’яким, але в ньому читалася глибока стурбованість.

— Емі… — його голос був тихим, але проникливим. — Я почув твоє повідомлення.

Вона не могла встояти. Всі ці сльози, біль і невідомість одразу набігли знову, коли вона побачила його. Він був тут. І тепер вона не знала, чи готова вона до розмови, до пояснень.

Аорон обережно простягнув руку до неї, ніби запрошуючи дозволити йому увійти в її біль. Його погляд був таким відвертим, що їй стало важко тримати цей емоційний бар’єр.

— Можна я увійду? — запитав він, не чекаючи відповіді, але видно було, що він боявся, що вона відмовить.

Емі, не здатна ще далі боротися з цим поривом, кивнула головою, даючи йому знак, що може пройти. Вона знову не змогла стримати своїх сліз, вони почали литися ще більше, і Аорон тихо заплющив очі, стоячи на порозі. Він не сказав нічого, просто прийшов ближче.

— Я тут… — прошепотів він. — Я тебе не залишу.

І коли він простягнув до неї руки, вона не могла більше стримувати себе. Він обійняв її, і цей жест став для неї важливим, тому що в ньому була така підтримка, якого вона так потребувала. Всі її переживання не могли більше протистояти тому, щоб просто бути тут, у його обіймах.