Верефрі - Це наш секрет..татусь, Верефрі

Чоловік повів її з головної зали, маневруючи крізь натовп. Ніхто не звертав на них особливої уваги. Музика була гучною, а люди зосереджені на власному веселощі.

Через кілька хвилин він приніс її до невеликої кімнати, подалі від галасу. Приміщення було освітлене тьмяним світлом, із закритими шторами на вікнах. У центрі стояло просторе ліжко з темними простирадлами.

Чоловік обережно поклав Емі на ліжко. Її руки злегка впали на подушку, а очі майже закривалися.

— Тобі треба трохи полежати, — тихо сказав він, сідаючи на край ліжка і дивлячись на неї.

— Де… мої друзі? — запитала вона слабким голосом, ледве піднімаючи голову.

Чоловік нахилився ближче, але нічого не відповів. Емі відчула, як її серце починає битись швидше.

На цей момент Емі вже почала розуміти, що ситуація не така, якою здавалась на перший погляд. Її тіло відмовлялося слухатись, а в голові з’являлися тривожні сигнали, але їй було важко зібратися з думками. Вона спробувала піднятися, але чоловік затримав її, злегка тримаючи за плечі.

— Не хвилюйся, тобі потрібен спокій, — сказав він, голос його був м’яким, але в ньому був якийсь прихований натиск.

Емі не могла контролювати свої рухи так, як зазвичай, і відчула, як паніка починає охоплювати її. Щось було не так, щось не клеїлося, і її інстинкти почали сигналити про небезпеку. Вона намагалась говорити, але язик здавався важким і не слухав її.

В цей момент вона чула, як за дверима пройшли чутні кроки, і в її розумі загорілася ідея — може, хтось із її друзів або знайомих прийде на допомогу. Та її намагання розмовляти ставали все важчими.

Чоловік помітив її спроби підвестися і нахилився до неї, ніби намагаючись заспокоїти. З його рухів вона розуміла, що він налаштований залишити її в цьому стані. Важливіше за все було знайти спосіб викликати допомогу або хоча б привести розум до ладу.

Емі прокинулась з головним болем, відчуваючи важкість у тілі, а її розум був заплутаний і загальмований. Спочатку вона не могла зрозуміти, де знаходиться, а потім поглянула навколо і побачила, що вона лежить на дивані в незнайомій кімнаті. Всі спогади того вечора здавалися розмитими і віддаленими, наче туман.

Вона сіла, намагаючись зрозуміти, що сталося. Її телефон був поруч, і вона помітила, що на екрані з’явилися кілька нових повідомлень, але нічого не могло підготувати її до того, що вона побачила: фотографії, які явно були зроблені цієї ночі. Фотографії, де вона виглядала змученою, з нерозбірливими рисами обличчя, а чоловік стояв поряд, усміхаючись, ніби це все було нормально.

Емі різко обернулася, почувши кроки за спиною. Чоловік стояв на порозі кімнати, дивлячись на неї з незмінною усмішкою. Його присутність викликала в ній хвилю паніки, а її серце застукало з шаленою швидкістю. Вона почала відчувати, як темрява, яка накрила її цієї ночі, повільно відступає, але все одно залишає страшні відчуття.

— Ти добре спала? — запитав він, ніби нічого не сталося, з виразом на обличчі, який був занадто спокійним і холодним.

Емі подивилася на нього, намагаючись утримати себе від паніки. Вона згадала ті фотографії, які побачила на своєму телефоні, і її губи затремтіли.

— Що ти зі мною зробив? — її голос був тихим, але виразним. Вона намагалася тримати себе в руках, навіть якщо в її серці панувала біль і страх.

Чоловік не відповів одразу. Він лише зробив крок вперед, немов чекаючи на її реакцію. Вона намагалась відступити, але відчула, як її груди стискає тривога. Всі двері кімнати були зачинені, і вона не знала, як вибратись.

— Ти була такою гарною, — сказав він, наче вибачаючись за свої дії, але його голос звучав холодно і безжально. — Ти ж сама пила сік, правда?

Емі просто стояла, не знаючи, що відповісти, намагаючись збагнути, що відбувається. Вона не пам’ятала, як опинилась тут і що сталося після того, як вона випила сік. Всі спогади були розмитими.

— Що мені робити? — прошепотіла вона, її очі наповнилися сльозами. — Це все так… це не я.

—Гарні фотографії вийшли,- сказав він

Емі застигла, коли почула його слова. Вона відчула, як її серце стиснулося в грудях, а очі заполонилися сльозами. Зненацька усвідомлення того, що сталося, і тих фотографій, які він зробив, накрило її повністю.

— Що ти сказав? — запитала вона, її голос тремтів від шоку. — Фотографії? Що ти з ними зробив?

Чоловік поглянув на неї з холодною посмішкою, його погляд не був співчутливим, а скоріше байдужим. Він не відповів на її запитання, лише мовчки підійшов до дверей і, перш ніж вийти, кинув:

— Вони в інстаграмі, підписники вже оцінили… все так, як ти хочеш.

Ці слова пройшли крізь неї, немов холодна хвиля. Емі почала розуміти, що він мав на увазі. Її серце рвалося від сорому і паніки, коли вона усвідомила, що все, що сталося, було публічно доступне. Вона почала нервово ковтати, намагаючись розібратися, як це можна виправити, але відчуття безвиході і сорому було непереборним.

Чоловік вийшов, а Емі залишилася одна в кімнаті, не знаючи, що робити з усім цим, і чи є у неї шанс щось змінити.

Цей поцілунок був одним з найгірших спогадів, які

Емі могла б мати. Все сталося так швидко, і вона не

була готова до цього. Вона

ще відчувала, як її голова обертається від впливу випитого соку, коли цей чоловік наблизився до неї. Вона була безсила, і, коли він схилився над нею, вона не могла опиратися. Він цілував її грубо, майже насильно, коли вона не могла ані рухатися, ані

реагувати. В її памʼяті залишився лише туманний спогад про його губи, які жорстко накладалися на її, змушуючи її відчувати себе беззахисною і приниженою. Вона не могла дихати нормально і навіть не памʼятала, скільки тривав цей поцілунок — чи це було кілька секунд, чи години.