Драч Марія - Некоханий, Драч Марія

— Аріно, я тебе вже загубила, — схвильовано промовила сестра, коли я вийшла з кабінету.

— Вибач, трохи затрималась. Ти вже закінчила?

— Так.

— Чудово, тоді я підвезу тебе, гаразд?

Ми вийшли на ґанок поліклініки. Поки Аліна зателефонувала Грині, щоб переконати його, що з нею все гаразд, а я задумливо покрутила у руках папірець з рецептом. Ідея зі всією цією авантюрою тепер мені чомусь не подобалась. Занадто багато нюансів. Герман неодмінно щось запідозрить, якщо у нас занадто довго не виходитиме зачати дитину. Влаштує усілякі обстеження. Та і в будь-якому випадку правда рано чи пізно все одно відкриється. Може, поява дитини це не так вже і погано?

Я подивилась на Аліну — вона вся буквально світилась від щастя, жваво розповідаючи Грині про свій стан і слова лікаря. Вагітність змінювала її, прикрашала, робила жіночною і зворушливою. Але це занадто велика відповідальність і я не впевнена, що готова зараз впоратися з нею. Сумнівів з приводу того, що Герман зможе стати хорошим батьком, у мене не було. Він вмів розподіляти час, розставляючи пріоритети. Навряд чи весь вантаж виховання ляже виключно на мої плечі. Можливо, поява дитини зблизить нас, але я боялась і остаточно заплутатися у самій собі. Ми занадто різні і цього вже не змінити. Голова буквально вибухала від усіх цих страхів і думок.

Перед тим як відвезти Аліну додому, я попросила її зайти зі мною до аптеки. Несподіване тремтіння охопило все тіло, коли я стояла на касі з нещасним рецептом у руках. Треба зібратися з силами і закінчити розпочате, якщо вже наважилась, але щось не дозволяло навіть вимовити слово.

Аліна взяла ситуацію у свої руки і через декілька хвилин пігулки вже лежали у моїй сумочці.

— Добряче все обміркуй, — прошепотіла сестра мені на вухо. — Зваж усі «за» та «проти». Не скажу, що я вкрай набожна людина, але якщо якісь вищі сили вважатимуть за потрібне послати тобі і Герману дитину, нехай воно так і буде.

Ці слова Аліни ще довго дзвеніли у мене в голові і затихли тільки тоді, коли я приїхала додому. Дивно, але Герман вже повернуся з роботи. Він сидів у вітальні і щось, як завжди, писав у своєму ноутбуці, паралельно розмовляючи по телефону.

Побачивши мене, чоловік кивнув на знак привітання і продовжив працювати. Я піднялась у спальню і швидко сховала пігулки углиб шафи. Туди Герман вже точно не зазирне. Серце шалено калатало у грудях від напруги.

Зайшовши до ванної, я вмилась холодною водою, переодягнулась і пішла на балкон, щоб знову подивитись на свою ледь-ледь розпочату роботу.

— Де була? — спокійним тоном спитав Герман, тихо з’явившись на порозі.

— З Аліною до лікарні їздила. Їй страшно було самій, ось я її і підтримала, — щоб вгамувати тремтіння в пальцях я почала діставати з коробки нові тюбики з фарбою.

— Сподіваюсь, з нею все гаразд? — Герман уважно подивився на мене, і здалось, що він зараз потрапить до мене у думки і про все дізнається.

— Так, — я відкашлялась.

— Добре. Тоді не заважатиму, — чоловік поцілував мене в маківку і пішов.

Мені одразу стало легше дихати і я нарешті з головою занурилась у роботу.