Вікторія Хартманн (viktoria hartmann) - На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)

— Хто це кричав? — запитую в нього.

— Здається, це була Амелія. Крик лунав з нашого поверху, а тут окрім нас нікого більше немає. Всі інші внизу, — відповідає друг.

— Гаразд. Йди спати, а я піду до неї, щоб подивитися чи все добре.

Маркус киває і повертається до себе в кімнату, а я прямую до спальні Амелії. Тихо стукаю у двері, але відповідь не отримую, тому повільно відчиняю їх і роздивляюся у темноті кімнату. Мій погляд зупиняється на ліжку, де лежить Амелія. Її плед валявся на підлозі, тому я підійшов і підняв його. Дівчина розплющила сонні очі і подивилася на мене.

— Даніель? — запитує.

— Я чув, як ти кричала, — відповідаю їй і сідаю поруч, накриваючи пледом.

— Дякую, — каже вона, закутуючись. — Я просто… Я дуже боюся грому та блискавки.

Саме в цей час вдарив грім і Амелія майже непомітно здригнулася від страху. Я перейшов на інший бік ліжка і ліг разом з нею.

— Що ти робиш? — запитує вона, повертаючись в мій бік.

— Не видно? — посміхаюся. — Лягаю поруч, щоб заспокоїти тебе і оберігати сни, — обіймаю її за талію і притягую ближче до себе.

— Ні, не потрібно, — каже вона, намагаючись вилізти з моїх обіймів.

— Ще й як потрібно, — посміхаюся і притягую до своїх грудей.

Її голова лягає на моє плече, доки я лежу на спині, і дівчина здається. Вона обіймає мене, щоб було зручніше і знову здригається, коли лунає грім.

— Не бійся, — майже шепочу. — Я поруч. І нікуди не піду, аж поки не закінчиться гроза.

— Дякую, — шепоче Амелія і її губи торкаються моєї оголеної шкіри, трішки нижче ключиці.

Я посміхаюся і починаю розповідати їй різні цікаві історії з минулих поїздок, аби вона заспокоїлася і швидше заснула. Коли дихання брюнетки нарешті вирівнюється, я обережно перекладаю її голову на подушку. Починаю підійматися з ліжка, аби закрити штори, але дівчина хапає мене за руку.

— Не йди, прошу, — бормоче Амелія.

— Ніколи, — шепочу я і повертаюся у її обійми.

Обличчя Амелії ховається десь біля моїх грудей, коли я цілую дівчину у волосся.

— Солодких снів, чортеня, — шепочу я і, вслід за дівчиною, засинаю.