Мері Роуч - Вояки

На кожну людину, що з’являється на вранішньому прийнятті хворих, припадає четверо, які перетерплюють. Ріддл хотів би знати, чому так. Середня тривалість діареї мандрівників — від трьох до п’яти діб. Навіщо таке терпіти, коли, згідно з даними Ріддла, деякі антибіотики можуть повернути вас до нормального життя за чотири-дванадцять годин? Він розпитував про це всіх, кого міг, здебільшого під час споживання їжі. У їдальні Дорі[111], яка має розміри ангара, столи розставлено, як у підвалі церкви, довгими рядами, тож там завжди можна знайти дружньо налаштованого незнайомця, що сидітиме перед чи поряд з вами, з яким можна, поки ви їсте, поговорити про кишкові розлади.

Ріддл береться до справи зранку, він заговорює до чоловіка, що сидить ліворуч. Згідно з нашивками на уніформі, він — сержант морської піхоти на прізвище Робінсон.

— Я з флоту, — каже Ріддл, — і тут ми досліджуємо можливості спрощення лікування діареї мандрівників. Ми встановили, що єдина доза антибіотику й антиперистальтик…

Робінсон підводить очі від тарілки.

— Анти... що?

— Імодіум, наприклад, — підказую я. — Зупиняє пронос.

— О ні. Так не можна поводитися з матінкою-природою.

У Робінсона замість голосу гуркіт. Коротка товста шия надає йому командирської впевненості, як в актора Вінга Реймза. Чомусь подумалось, що Ріддл просто зараз побіжить у лабораторію, щоб викинути результати досліджень у смітник зі словами: «Про що я тільки думав?»

— Якщо у вас усередині щось погане, вода чи ще що, це треба вивести.

Дуже схоже на обговорення діареї з Голосом (з динаміків сповіщення про надзвичайні ситуації).

— А якщо зробити, як ви кажете, цілі не досягнеш.

Ми часто таке чули. Люди думають, що діарея — це спроба організму позбутися загарбників або вимити токсини, які вони продукують. Люди не хочуть вживати антиперистальтичні препарати, такі як імодіум, бо вважають, що цим заважатимуть очищенню. Насправді діарея — це не те, що ваш організм намагається зробити з патогенами, а те, що патогени роблять з вами. У різноманітні підлі способи. Шигели та кампилобактери, дві поширені причини бактерійної дизентерії, для введення токсинів мають «апарат секреції» — джгутики, крізь які вприскують токсин у клітини оболонки кишківника, клітини гинуть, їхній вміст виливається. Такі виливання стають частиною рідкого стулу, але це ще не все! Після загибелі значної кількості клітин товста кишка втрачає здатність поглинати воду. Відходи травлення, замість ставати сухішими та твердішими під час руху шлунково-кишковим трактом, залишаються рідкими. Бактерії, так звані «ентероагрегативні E. coli», спричиняють такі самі наслідки, але в інший спосіб. Розплодившись, вони формують липку обгортку, бактерійну фалангу, що відгороджує оболонку кишківника і перешкоджає поглинанню води. Холерний вібріон та ентеротоксигенні E. coli (ETEC) користуються хімічною зброєю. І ті, і ті виробляють токсин, який перехоплює керування «помпою», що підтримує гомеостаз клітин. Реквізована помпа витягує воду з клітин швидше, ніж пацієнти можуть її відновлювати питтям[112].

Але чому ці створіння так з нами чинять? Чи є тут якийсь еволюційний мотив? Ріддл каже, що так. Він завжди є. Примушуючи людей виробляти рідкі фекалії, фекалії, що розлітаються бризками і можуть вкривати більшу поверхню, патогени намагаються пришвидшити своє поширення. Захопити світ! Бактерія, збудник холери, найуміліша. Об’єм випорожнень хворих на холеру може сягати п’яти галонів[113]. Вихід рідини такий стрімкий, що хтось із флотських колег доктора Філіпса навіть винайшов «холерну койку», койку в армійському стилі з отвором, вирізаним під сідниці. (Відро продається окремо.) Такі койки, а їх виробляють і в наш час, дають пацієнтам можливість «відвідувати вбиральню, не підводячись із ліжка», як про це пишуть на спеціалізованому сайті cots.com, переводячи евфемізм у сферу квантової фізики.

До того ж ентеробактерії не так легко вимиваються. У процесі еволюції вони виробили способи закріплюватися. Бактерії ETEC — а вони причина не менш ніж половини випадків діареї мандрівників — мають схожий на волосину гачок, лонгус, яким притягують себе до стінки клітини. Після отримання від клітини хемо-електричного сигналу бактерії випускають пружні волосинки, так звані фімбрії, на кінцях яких розташовані присоски. Своєю чергою, імунна система людини має складніші засоби захисту, ніж просте промивання. Вона виробляє специфічні антитіла. Одні впливають на присоски і заважають їм триматись. Інші псують лонгус або знешкоджують токсин.

Сержантові Робінсону більше немає чого сказати про діарею, але йому хотілося б, щоб Ріддл дещо передав людям, відповідальним за пакет туалетного паперу, який вкладають до польового пайка.

— Його там приблизно стільки[114],— він відриває від серветки шматок завбільшки з купон на випивку, — щоб підтертися!

Ріддл висловлює припущення, що флотські, мабуть, пакують гігієнічні серветки для малят. Дарма він так сказав, бо Робінсон одразу ж зауважує, що морпіхи просто відрізають клапті від власних футболок. Це, можливо, підсумовує загалом стосунки між корпусом морської піхоти та флотом.

Ріддл дякує сержантові Робінсону за бесіду й іде на вихід. Він хоче дістатися свого приміщення до того, як заграють національні гімни — спочатку джибутійський, потім американський, їх транслюють через динаміки загального сповіщення Кемп-Лемоньє щодня о восьмій годині ранку. В цей час усі, хто перебуває за межами приміщень, повинні відкласти справи і з повагою стояти, поки лунає музика[115]. Гімн Джибуті мелодійний і стрімкий, схожий на лейтмотив якогось старого вестерна. Гімн звучить не весь, та якщо ви саме відчуваєте необхідність справити «нагальну післяобідню потребу», вам може здатися, що весь. Споживання їжі — особливо у великій кількості, як це буває у військових їдальнях зі «шведським столом», — запускає гастроколічний рефлекс, рух вмісту товстої кишки. Те, що з’їдено за вечерею, звільняє місце для сніданку. Якщо до того ж у вас ознаки спастичного коліту (синдрому подразненої товстої кишки, СПТК), весь патріотизм світу не зможе змусити вас стояти на місці, поки лунають останні акорди.

За роки служби в штаб-квартирі Військово-морського медичного дослідницького підрозділу № 3 в Каїрі Ріддл регулярно підхоплював шлунково-кишкові інфекції, бо йому доводилося збирати «зразки» в місцевих закладах харчування. СПТК — добре задокументований, хоч публікацій про нього не так і багато, наслідок пов’язаних із діареєю інфекцій, насамперед тяжких або повторних. Якщо поговорити з тими, у кого нещодавно діагностували СПТК, приблизно третина розкаже, що симптоми з’явилися після важкого харчового отруєння. Згідно з даними Міністерства оборони, чоловіки та жінки, що під час служби на Близькому Сході страждали на гострі інфекції, пов’язані з діареєю, піддаються більшому в п’ять разів ризику розвинення СПТК. Проблемою синдрому подразненої товстої кишки переймаються навіть в Адміністрації з проблем ветеранів, як і однією з форм