Мері Роуч - Вояки

таких речей. Я розумію, що завжди є фактори, які неможливо врахувати в рівняннях, щось, чого люди, які не перебувають на полі бою, зрозуміти не можуть. Я знаю, що кожна місія має унікальні потреби і ризики. Я розумію, чому для людей, що сидять в офісах з кондиціонерами і встановлюють правила для тих, хто під вогнем артилерії перебігає відкрите подвір’я в Афганістані в полуденну спеку, вигадують зневажливі прізвиська. Правда, я чомусь не пригадую, які саме прізвиська.

— Диванні рейнджери? — підказує мені Ден. — Цивільні?

— Науковці,— каже Джош.

Даєнна барабанить пальцем по керму і, дивлячись у дзеркало заднього огляду, каже:

— Я тебе люблю, синку.

Джош, дивлячись у вікно:

— Я теж тебе люблю, мамцю. І не соромлюся.

Кілька слів на захист військових науковців. Погоджуся, що командири підрозділів краще знають, що саме і скільки повинні брати із собою їхні підлеглі на конкретне завдання. Але ж ми хочемо, щоб ці командири були озброєні знанням, а їх не завжди можна взяти з власного досвіду. Іноді вони йдуть від «штацького» з Університету охорони здоров’я військовослужбовців, що досліджував специфічний і потенційно смертельний вплив харчових добавок для бодібілдерів. Чи армійського фізіолога, що після того, як відправив з доку авіабази у Флориді кількох чоловіків поплавати на рятувальному плоту, виявив, що змочування уніформи дозволяє охолодитися так, щоб зберігати щогодини на 74 відсотки більше функцій тіла. Або від дослідника з флоту, що винайшов спосіб скоротити час одужання мандрівників від діареї. Усе це має велике значення, коли температура повітря 115 градусів[109] і ви намагаєтесь уберегти своїх підлеглих від зневоднення і непритомності. Така робота не дає слави. За неї не нагороджують медалями. А, можливо, варто було б.

8. Якщо в «морських котиків» пронос

Діарея як загроза національній безпеці

Якщо вам колись доведеться подорожувати до маловідомої країни Джибуті, приземляючись, ви зможете побачити з ілюмінатора щось, схоже на будівельний майданчик, що прилягає до аеропорту. Насправді це військова база США, Кемп-Лемоньє: 3500 людей, що мешкають і працюють у модифікованих транспортних контейнерах, декотрі з них поставлені один на одний, декотрі — поряд один з одним, такий «тетріс» із нічим не прикрашених прямокутних ящиків. Окрім чагарників, що повиростали там, де з кондиціонерів крапає вода, ландшафт більше ніяк не озеленений. Внутрішнє оздоблення існує у формі плакатів з інструкціями щодо екстремальних ситуацій («Зупиніться і слухайте, що каже Голос…») та портретів командної ланки в рамках. За три дні на базі я бачила лише одне, що можна було б класифікувати як розкіш. Єдина поблажлива, приємна, дорога річ, яку сюди привезли тільки для того, щоб зробити життя військовослужбовців хоч трохи комфортнішим. Для контейнера, що належить Військово-морському медичному дослідницькому підрозділу № 3, капітан Марк Ріддл замовив туалетний папір «Чармін ультра софт». Напис на дверях усе пояснює: «Клінічні дослідження діареї».

Саме слово «діарея» викликає в людей бажання посміятися. Ріддл з цим не сперечається. Навпаки. Він залучає піддослідних за допомогою написів «МАЄШ ДІАРЕЮ?» на дверцятах кабінок у вбиральні. Одну з фотографій «Наочного посібника з класифікації стулу», який зробив для учасників теперішнього дослідження, він узяв з реклами супу «Кемпбеллз чанкі». («Якщо уважно придивитися, — каже він мені,— там видно ложку».) Однак з причин, які ви зрозумієте далі, Ріддл ставиться до діареї дуже серйозно. Як він сам колись сказав, не маючи на увазі нічого смішного: «Я цим живу і дихаю». Колись я чула, як він вжив слово «священний», коли розповідав про колекцію заморожених зразків стулу. Ріддл хоче, щоб високе військове командування теж серйозно ставилося до діареї.

У минулі століття нікого переконувати не було потреби. Дизентерія «була для солдатів фатальніша, ніж порох і кулі», — писав Вільям Ослер, «батько сучасної медицини», у 1892 році. («Дизентерія» — узагальнений термін, що означає інфекції, при яких патогенні організми уражають слизові оболонки кишок, спричиняючи те, що клітини та капіляри виділяють свій вміст, наслідок чого — «фірмовий» симптом дизентерії, назва якого схожа на британську лайку, — кривава діарея.) На одного вбитого на полі бою американця під час Мексиканської війни 1848 року припадало семеро, які померли від хвороб, здебільшого пов’язаних з діареєю. Протягом громадянської війни в США від діареї та дизентерії померли 95 000 солдатів. Під час війни у В’єтнамі співвідношення госпіталізованих зі шлунково-кишковими розладами і хворими на малярію становило десь чотири до одного.

Після визнання мікробної теорії та розуміння механізму поширення інфекцій мікроорганізми, а також бруд, у якому вони розмножуються, та комахи, які їх розносять, стали цілями військових кампаній. Раптово з’явилися підрозділи контролю мух, офіцери з санітарії, військові ентомологи. Каїрський військово-морський медичний дослідницький підрозділ № 3, до якого належить розташована в скромному контейнері лабораторія Марка Ріддла, має чотиризірковий антидіарейний родовід. Його перший директор, капітан флоту Роберт А. Філліпс, здогадався, що додавання глюкози в рідини для регідрації покращує абсорбцію кишківником води і солей. Це означає, що для того, аби відновити водно-сольовий баланс, достатньо випити рідину, а не діставатися клініки, щоб вам зробили внутрішньовенне вливання. Це порятунок не лише для тих, хто воює у віддалених місцинах, де немає медичного обслуговування, а й для тих, хто просто живе в таких місцинах. У головній статті журналу «Ланцет» 1978 року відкриття Філіпса названо «потенційно найважливішим відкриттям у медицині цього століття».

Повна назва праці Ріддла така: «Дослідження з оцінювання можливостей амбулаторного лікування діареї мандрівників». «Діарея мандрівників» — ще один із узагальнених термінів. Більшу частину цих захворювань — принаймні 80 відсотків — спричиняють бактерії, від 5 до 10 відсотків — віруси (типова причина таких випадків — потрапляння у водогін блювотиння), решта — найпростіші організми, такі як амеби та лямблії. Усі вони — наслідки споживання інфікованої їжі чи води. Раніше існувала окрема категорія, «діарея військових», та коли подивитися перелік патогенів, побачимо, що списки майже повністю збігаються. Діарея військових — це діарея мандрівників, тому що вони мандрують (місцями, де пити сиру воду дуже не рекомендується). Дослідження, що провели Ріддл, Дейвід Тріббл[110] та інші з Військово-морського медичного дослідницького центру, виявило, що з 2003 до 2004 року від 30 до 35 відсотків особового складу, який брав участь у бойових діях в Іраку, потрапляли в ситуації, коли не було доступу до безпечних їжі та води. Солдати, особливо в перші дні конфлікту, схожі на заблукалих туристів з наплічниками, що борсаються в багнюці та відганяють мух від їжі, якою торгують місцеві. У тому самому дослідженні говориться, що 77 відсотків учасників бойових дій в Іраку і 54 відсотки в Афганістані