Мері Роуч - Вояки

— Щоб цього досягти, є різні способи. Можна тяжко працювати, а можна зайнятися бодібілдингом, якщо цікавить тільки зовнішній вигляд. Працювати ніхто не хоче. Вони експериментують зі стероїдами. Вони хочуть ставати більшими — і швидко. — Джош фокусує погляд на салаті.— Але так функціональної сили не здобудеш. А м’яз іще треба змусити працювати, а також — охолоджуватись…

— А ще добавки самі по собі підвищують ризик теплової немочі,— виривається в мене.

Та Джош про це не турбується. Його турбує, що негодящі солдати наражають на ризик увесь підрозділ. Щоб я краще зрозуміла, він створює контекст: гіпотетичне бойове завдання полягає в зачистці та закріпленні в будівлі, зайнятій ворогом.

— А тепер уявіть таке: посеред перестрілки, коли ви вже втомлені, вашого товариша підстрелили. Пункт збору поранених у вас створили в першому очищеному приміщенні, щоб туди потрапити, вам треба тягти пораненого, на якому бронежилет та інші засоби захисту. Вас уже похитувало від утоми, а тепер ви тягнете «мертву вагу», тож зараз вас по-справжньому хитає.— Він стрімким рухом наколює салат на виделку. У його виконанні обід — постійні переходи від голоду до якоїсь злості. Наколов, поклав до рота, прожував, щось сказав, наколов. — Чи готові ви надати першу допомогу хлопцеві, чиє життя залежить від вас, коли вас самих уже треба рятувати? А все тому, що замість нормальних тренувань ви полюбляли сходити в тренажерку і зробити кілька підходів.

За столом западає тиша. Мені чомусь подумалося, що ця історія може бути не гіпотетичною. Я намагаюсь якось пристосуватися до концепції «пункту збору поранених», до жахливого факту, що поранених може бути така кількість, що їх треба «збирати».

— Отже, — каже через певний час Даєнна, — повернімося до теми спеки.

— Вибачте. — Наколов, наколов, поклав до рота, прожовує.— Я не багато можу розповісти про спеку. Мене часто питали, як там, в Іраку. — На вістря потрапляє горошина нуту. — Відкрийте пічку та залізьте всередину.

Даєнна не заспокоюється:

— Джоше, я чула, що деякі хлопці випивають багато води перед завданням, щоб не нести її з собою, а взяти більше набоїв.

Доктор Адолф розглядав це питання. Він писав: «Напиваючись заздалегідь, людина перетворює свої нутрощі на додатковий резервуар. У такий спосіб можна «взяти з собою» додатково кварту[105] чи навіть більше води».

Адолф попросив групу чоловіків випити по кварті води, а потім відправив їх у «зневоднювальну пішу прогулянку». Проаналізувавши об’єм і склад їхньої сечі, доктор Адолф зміг установити, що вони «відлили» від 15 до 20 відсотків випитої заздалегідь води. Решта виявилася доступною для вироблення поту, щоб охолоджуватися.

Проте армія США, за винятком виживання в пустелі, не схвалює пиття води про запас. Фізичні навантаження, коли в животі булькає, досить некомфортні, це знижує ефективність дій. До того ж солдати, які занадто захоплюються «наповненням резервуару», ризикують дістати водне отруєння — різке порушення сольового балансу організму, що може призвести до серйозних розладів.

А ще це не по-чоловічому.

— Якщо береш додаткові набої,— каже Джош, відповідаючи на материне запитання, — ти береш їх не коштом води. Просто береш. Напружуєшся — і береш.

Джош знайшов у салаті лохини. Він наколює їх швидкими, вивіреними рухами. Думаю, у вправах з багнетом він покаже високі результати.

Обговорюємо дилеми, які військовим доводиться розв’язувати в спеку. Говоримо про засоби захисту. Комплект, яким користуються тепер, важить 33 фунти. Тобто ви займаєтеся важкою атлетикою, коли просто піднімаєтеся сходами. У Джоша був товариш, якого застрелили, коли він заліз на дах без бронежилета.

— З його командира потім насміхались. Але, якщо говорити про реальність, якби то був я, то теж був би без бронежилета.

— Ви знімаєте бронежилет, бо в ньому занадто спекотно? — Я мов та муха, що дзижчить біля вуха, чи мов собачка, що дзявкає і крутиться біля щиколоток.

— Я його знімаю, коли в цьому є сенс.

Ден приєднується до розмови, щоб якось полегшити тон:

— Мері, ми ходимо по горах угору і вниз із сотнею фунтів за плечима, а проти нас воюють типи в сандаліях і бурнусах. На виникнення багатьох проблем армія відповідає тим, що нам видають додаткове спорядження, більша частина якого потребує акумуляторів, а наша «вантажність» має межі.

Інший варіант відповіді армії, з яким військові вже років із десять заграють, — придатний для носіння гідравлічний екзоскелет, що має допомагати з важкими вантажами. Компанія «Локгід Мартін» виклала на ютюбі ролик, у якому демонструє свою розробку, «універсальний носій вантажів для людини» (Human Universal Load Carrier — HULC (читається «ГАЛК»). Солдати, у яких на ногах закріплено металеві скоби, неначе на армійську службу призвали жертв поліомієліту, перескакують рівчаки, укриваються за великими валунами. ГАЛК 2010 року проходив випробовування в Натіцьких лабораторіях під час «подовженого переходу» з вантажем 87 фунтів[106]. Один із коментарів до ролика на ютюбі був від учасника тих випробувань: «Через сорок п’ять хвилин у всіх нестерпно боліли гомілки». Інші піддавали сумніву здатність бійців швидко переміщатися під вогнем супротивника чи хоча б звестися на ноги в разі падіння. Патрік Таккер, редактор з питань технологій вебсайту «Діфенс ван» (Defense One), спіткнувся на запитанні щодо часу роботи акумулятора — п’ять годин, за умови що ви пересуваєтеся досить повільно (2,5 милі/год[107]) по рівній місцевості. Він засумнівався в корисності ГАЛКа там, де немає стабільних джерел електропостачання: «А це загалом і є місця, у яких солдатам доводиться воювати».

— Хочете знати, чому загинув мій друг? — каже Джош. — Імовірно, хтось почув, як він заходив у будинок. Він не міг переміщатися достатньо тихо, бо ніс на собі забагато всякого лайна. Люди, що бояться ризику, понавидумували купу обмежень. У них добрі наміри, що призводять і до поганих наслідків.

Даєнна показує на мій диктофон:

— Мабуть, варто його вимкнути.

Спека більше не тема розмови, тепер це просто настрій.

Ми їдемо з обіду в автомобілі. Джош і Ден сидять на задньому сидінні, вони планують своє тренування. Я чую, як Ден каже «сто ривків», подібно до назви якоїсь із книжок Доктора Сьюза[108]. Ми з Даєнною розмовляємо про науку. Я розповідаю про нещодавній візит до Натіцьких лабораторій. У них є манекен, що пітніє! А ще — «рівняння прогнозування потреби у воді»! Вводимо прогноз погоди та масу спорядження і рівні активності бійця при виконанні бойового завдання й отримуємо кількість води, яку він повинен мати з собою на полі бою. «Як це чудово!» — хочеться мені сказати, але я знаю, що Джош теж слухає.

Я розумію його презирливе ставлення до