Марта Кейс - Усі їхні секрети, Марта Кейс

— Чоловік любить. — зніяковіло відповіла Дана, розцінивши його слова як висміювання.

— Ти маєш рацію. Спершу треба розібратись з курткою. З тих часів у нас не залишилось зразків ДНК твого брата. Якщо вдасться зібрати матеріал з куртки, лабораторія порівняє дані з твоїми. Так ми й дізнаємось, чи справжня куртка. Але… — він насупився і жестом замовив ще одне еспресо.

— Що? — занепокоїлась Дана, відчуваючи, як те «але» забирає у неї останній шанс дізнатись правду.

— Минуло сімнадцять років. Якщо з куртки вдасться дістати цілий зразок – це стане справжнім чудом.

— Я хочу спробувати. — вуста Дани пересохли, а голос став приглушеним, ледь чутним.

Андрій взяв чисту серветку. З внутрішньої кишені чоловік дістав ручку і щось записав. А потім простягнув Дані адресу. Вона ледь стримала посмішку. Андрій міг скинути інформацію у месенджері чи на пошту. Однак, серветка й ручка… Було в цьому щось старомодне й вельми приємне. Дана намагалась згадати, коли востаннє бачила людину, яка щось пише від руки.

— Приїжджай завтра о десятій за цією адресою. І сподівайся, що маєш гарну вдачу! Нам повинно пощастити.

— Гарна вдача – це не про мене. — і от знов в очах Дани промайнула уся печаль світу. Андрій заворожено дивився на неї у цей момент. Переглянувши справу її брата, слідчий вперше зрозумів, що за туга крилась в молодій красивій жінці. І чому вона більше походила на прекрасний привид, аніж живу людину.

— Як не вдасться, то вигадаємо щось інше. Найбільше я ненавиджу танці на кістках. Я обов’язково знайду того покидька, що знущається з тебе.

Він почувався надто дивно поруч з Даною. Андрій, можливо, вперше за все життя поводився як справжній батько. Власного сина він не знав. Дружина пішла від нього років з п'ятнадцять тому і забрала дитину. Андрій розумів, що його нахабні неприкриті зради змусили жінку зробити вирішальний крок.

Та найгіршим було те, що він не заперечував на рахунок одноосібної опіки. Чоловік відчув неабияке полегшення, коли дружина забрала дитину з собою. В ньому ніколи не було батьківського інстинкту. Єдине, на що він спромігся – це виплата аліментів. Син ріс без батька і прекрасно почувався. Андрій теж не виявляв бажання спілкуватись із ним. Їхні стосунки звелись до коротких повідомлень з поздоровленнями на свята. Час від часу він купував синові дорогі подарунки, сподіваючись видати їх за справжню любов. Він не міг дати більше, як би не силував себе.

Опісля неочікуваного дзвінка від Дани в ньому ворухнулись нові почуття. Андрій по-батьківськи перейнявся її історією. Вперше за все життя чоловік усвідомив, що міг би подбати про когось слабшого. Невже він подорослішав аж під п’ятдесят? Андрій замислився над тим, що має останню можливість створити сім’ю: одружитися з молодою хорошою дівчиною та народити із нею дітей. Дана стала для нього магічним дзеркалом, через яке він на мить зазирнув у нове прекрасне майбутнє.