Джулія Ромуш - Обіцяна дону мафії, Джулія Ромуш

Розділ 22.

В повітрі панувало напруження.  Хлопець нервово вів машину.  Перескакував, пропускаючи передачі.  Ігнорував знаки. Немов за нами гналися.

 

Може так і було? Може цей псих вже все знав і тепер переслідував нас?

 

Я почала судомно озиратися по сторонах.  Відчувала як паніка хвилями розходилася по тілу.

*********

Напевно, перше, що увірвалося в мою свідомість, це був вереск гальм.  Такий противний, гучний, який пробирає до самих кісток.  А потім знову різкий набір швидкості.В повітрі став гостро відчуватися запах спаленої гуми.  Я не відразу зрозуміла в чому була причина.  Не відразу помітила, як три величезні машини оточили нас з усіх боків, а потім почали обганяти.  Стискали в кільце.  Заганяли в полон. З огляду на те, від кого я зараз намагалася втекти, все це було схоже на якийсь детективний блокбастер.  Дуже гостросюжетний.  Небезпечний.  І страшний до втрати свідомості.

 

Люди, які нас переслідували, хотіли тільки одного - щоб ми зупинилися.  Але хлопець здаватися не збирався.  Машину не шкодував і намагався їх розкидати в сторону.  Ось тільки що могла зробити його альфа - ромео проти позашляховиків?

 

Мабуть, їм набридло з нами грати, тому що одна за одною машини стали нас підсікати й зіштовхувати з дороги.

 

Перелякане обличчя Маттео - ось що я пам'ятала, коли подивилася на хлопця. Ніколи у своєму житті не бачила в його очах страх.  І навіть зараз цей суворий чоловік, бувши на волосині від смерті, виявляв його по-своєму. Практично вселив його мені, подивившись прямо в очі.  Це було моторошно.  Немов він знав, що нам звідси не вибратися живими.  І не тому, що машина на повній швидкості летіла в дерево ...

Знову виск гальм.  У марній спробі уникнути зіткнення. Ніколи не забуду цей звук.  Немов куля біля скроні.  Немов удар хлиста перед кінчиком носа.  Настільки різкий, що відразу ж проник у свідомість, змушуючи кров перетворюватися в окріп і вирувати під шкірою, пропалюючи вени.

 

Спочатку я думала, що машина ось-ось перекинеться.  Почала несамовито кричати, коли відчула, як від зіткнення почав м'ятися метал.  Все сталося в лічені миті. Але мені здавалося, що вони тягнулися вічність.Вічність, за яку я встигла перевести погляд на Маттео і побачити, що обличчя хлопця було в крові ... 

 

Німий крик застряг у горлі.  Жах обволікав тіло, проходив холодом від кінчиків пальців і підіймався вище, покриваючи хребет скоринкою льоду.

 

Машина, завмерши, більше не рухалася.

 

Мені здавалося, що гірше бути не може ... Гірше бути просто не могло, це було неможливо, нереально, за гранню мого розуміння.

 

На якусь мить я провалююсь в несвідомість.  Удар об приладову панель виявився настільки сильним, що я, здається, розсікла лоб.  Чомусь не спрацювали подушки безпеки.  Тому добре, що удар виявився недостатнім, щоб ремінь, встромившись в шкіру, розділив мене на дві нерівні частини.  А саме так це і відчувалося.

 

Як тільки я прийшла в себе, зробила перший болючий видих, змішаний зі стогоном. Відчуття були схожі на ті, немов мене розібрали на частини, вивернули навиворіт і тільки потім недбало скрутили назад.

 

Тіло трусило, а м'язи мимоволі скорочувалися в спазмах.  Краще б знову провалитися в незнання, тому що терпіти таке було нестерпно.

 

Я болісно повільно обернулася і подивилася на хлопця.  Його тіло обм'якло і лежало на кермі.  Так відразу й не було зрозуміло чи живий він.

 

 -М...мм-аа ... - я спробувала проговорити на видиху його ім'я, але сил не вистачало.  У свідомості все пливло, і можливо навіть були якісь провали.

 ***********

Я спробувала вивільнитися.  Все було марно.

 

Десь збоку я почула шум, він наближався і з часом окреслювався в чиїсь голоси.  Незнайомі мені.  Гучні.  Тріск скла під чиїмось черевиками знову мене протверезив.  Розкривши очі, я повернулася в цю жахливу реальність.

 

 - Дівку забрати!  - Звук хрипкого голосу проник у свідомість.

 

 - А з цим що?  - Вони явно мали на увазі Маттео.

 

 - Якщо здох, то спалити разом з тачкою, важлива тільки дівчина.

 

Серце від страху стислося до квадратного міліметра.  В горлі застиг несамовитий крик, який так і не вирвався назовні.

 

Ким були ці люди?  Чого вони хотіли?  Навіщо їм була потрібна я?  Хіба вони не знали хто такий Маттео і що з ними буде, якщо він загинув?!

 

Дверцята з мого боку розчинилися з жахливим тріском і скрипом. Спотворений метал піддавався насилу.  Я тільки розкрила рот ... Розкрила, але закричати у мене не виходило. Голосу не було.  В горлі стояв величезний клубок, який заважав навіть глибоко вдихнути.

 

Побачивши поруч з собою здоровенного незнайомого мужика, мої очі тільки розширилися від жаху.  Він простягнув до мене свою величезну лапу, і я втиснулася в сидіння так сильно, наскільки дозволяв мій стан. Мужик смикнув за ремінь безпеки й, видерши його з м'ясом, відкинув убік.  Після чого він схопив мене за одяг і почав витягати з автомобіля.  Тримав міцно.  Притискав руки до тіла так, щоб у мене не було можливості чинити опір.  Він даремно перестраховувався.  Моє тіло ніби стало ватяним.  Я не могла поворушити навіть пальцем.

 

 - Дівка у свідомості, - його неймовірно гучний голос просто підірвав мою свідомість, - розберіться тут і потім їдьте за нами. - Від його слів стало моторошно.  Вони прозвучали так, як ніби він хотів вбити Маттео.  Хотів його спалити разом з машиною ...

 

 - Ні! - Проревівши не своїм голосом, я почала вириватися з рук амбала.  Той не очікував від мене такої прудкості й навіть спочатку випустив з захоплення.  Але вже через секунду я засичала від жалкого болю.  Цей виродок, хвативши мою ногу, змусив мене впасти на коліна і голосно заплакати від болю.

 

 - Чорт!  - Прокричала так, як ніби мене різали гострим лезом, розпорюючи шкіру. А це були всього лише десятки дрібних гострих камінців, які врізалися в мої коліна, дряпаючи їх до кістки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍