Лаванда Різ - За мить до кохання, Лаванда Різ

— Якщо я й повернуся, то не тому, що боюся залишитися без грошей, а заради Дженніфер. Я тебе почув, мамо. Мені треба подумати, — відключаюся, руки тремтять, заходжу до папки з повідомленнями і відкриваю по черзі кожне, яке відправила мені Дженніфер. Так, нас з нею пов'язує дуже багато, тисяча днів і ночей, гора жартів, курйозів, ніжності, пристрасті. Дженні моє перше кохання і я все ще щось відчуваю до неї. Моє серце тепер ніби розділилося надвоє, одну половинку займає Дженні, другу Тіна. Читаючи останнє повідомлення, ледве стримую сльози. Вона так хотіла, щоб у нас народилося маля, яке змогло б нас помирити, просила у мене пробачення і каялася, що була неправа. А потім усі ці надії рухнули. Коли в неї відкрилася кровотеча Дженні дзвонила мені кілька разів, їй важливо було почути мій голос, щоб не ревіти. Вона і зараз хоче його почути, пише, що хоче заснути вперше за три доби, притулившись до мого плеча. Їй погано і боляче, вона заплуталася і геть розбита. А я завжди вмів збирати її по шматочках. Я розумію, що потрібен їй. …Але, що я скажу Тіні? …Боже, як мені це пояснити Тіні?! Адже якщо я полечу до Дженні – я втрачу Тіну. А якщо залишуся з моєю русалкою — зроблю Дженні ще болючіше, зраджу те, що мені було дорого, всі обіцянки, що я їй давав, — сповзаю по стіні на підлогу і хапаюся за голову, ледве стримуючись, щоб не завити. У грудях тисне і пече, серце розриває на шматки і щоб хоч якось відігнати біль – кричу на все горло і б'ю кулаком у стіну. Краще здохнути, ніж робити такий вибір. Я кохаю їх обох… виходить так. Залишилося вирішити, кому я зараз потрібніший... Хто без мене впорається. …Але половина мене однозначно помре.

У Каліфорнії зараз дев'ята ранку, набираю номер Дженні, і вона відразу відповідає, ніби не випускає телефон із рук. Хоча на неї це схоже.

— Трісе, зайчику, боже, я, нарешті, можу полегшено зітхнути, ти зателефонував, — чую її схвильоване дихання.

— Привіт, Дженні. Я щойно довідався, пробач, що не відповідав.

— Лікар сказав, що мій організм молодий і сильний, що в мене ще будуть діти, просто потрібно менше нервувати, — починає схлипувати. — Я сама винна. Ти ж знаєш яка я заводна та навіжена. Мені так не вистачає тебе, Трісе. Так не вистачає твоєї впевненості та посмішки. Здається, зараз все віддала б за змогу тебе обійняти.

— Я прилечу завтра. Побачимося.

Отупівши від болю, запихаю речі в сумку, не дивлячись, на автоматі. Я вже знаю, що не зможу попрощатися з Тіною, не зможу подивитися їй у вічі і сказати, що їду без неї. Я не зможу… Хай краще зненавидить мене, так їй буде легше мене забути.

…А от я її забути ніколи не зможу. Вона сильна дівчинка, цілеспрямована, світла, вона доб'ється чого захоче на зло такому недоумку, як я.

Тяжко відмовитись від половини себе, навіть ворогові такого не забажаєш, але я не винесу сліз Тіни, не переживу, якщо знову побачу розчарування в її очах. Вона само собою розчарується, я зроблю їй боляче, але цей біль… зробить Тіну ще сильнішою, тому що я вже трохи її знаю, вона не зламається. Вона ніколи мені не пробачить і це буде цілком справедливо. …Сьогодні я бачив її востаннє, щасливу, усміхнену. Сьогодні вона востаннє цілувала мене з ніжністю…

Вибач мені, манюня, я налажав. Будь ласка, злись на мене, сильно злись. Це тобі допоможе. Я кохаю тебе, Тіно, але я маю поїхати, бо вона мені теж дорога.

…Всю ніч просидів, дивлячись на фото моєї русалки, погладжуючи пальцем екран телефону, обводячи контури її тендітної шиї та плечей. Сьогодні ти дізнаєшся, якого ідіота ти любила…