Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

name=t111> «Пташиний спів згортається, стихає…»
Пташиний спів згортається, стихає… У сад заходить вечір і в домівку. Вечірня тиша тінями лягає На ще гарячу після дня долівку… Зіркове небо, чисте і високе, Вже проглядає в темнім верховітті. І душу огортає тихий спокій — Найбільше щастя, що є нині в світі. «Вже червень перші трави косить…»
Вже червень перші трави косить, Кладе, як хвилю, під косу, І діаманти вранці носить — У жменьку зібрану росу. А пополудні, поміж листя, Як сонце сили набира, Черешень багряне намисто В вербові кошики збира. Коли ж бо сутінки духмяні Впадуть на втомлене село, Він пригорщу зірок рум’яних Сипне в колодязне відро. А потім піде між хатами — Ніч літню щастям засіва… Це коли дотик і зітхання Значно дорожчі, ніж слова. «Вам светлой ночи под луной…»
Вам светлой ночи под луной И снов с душистым вкусом меда. А я живу еще весной — Такая вот в душе погода. Не отпускает от себя Весны сердечное смятенье. Июнь три дня как «у руля», А я все с майским настроеньем. Дай Бог и каждому из вас Такой вот чувственной погоды. Хоть убеждался сам не раз, Что трудно обмануть природу… И все ж хочу, всему назло, Ведь в жизни все-таки досталось, Чтобы весеннее тепло В моей душе навек осталось. «Заплітає червень коси на вербі…»
Заплітає червень коси на вербі, З-під яглиці лізуть перші вже гриби. І клепають коси дзвінко косарі, Щоб траву косити в лузі на зорі.