Емі Морін - 13 звичок, яких позбулися сильні духом люди

Мій жовтий лабрадор Джет — дуже емоційний пес. Його настрій цілком визначає поведінку. Та чомусь собака боїться доволі чудернацьких речей. Як-от, він лякається більшості видів покриття підлоги. Джет полюбляє ходити по килимах, але ніхто і ніщо не в змозі заманити його на лінолеум. Пес переконаний, що більшість таких підлог дуже слизькі, тож йому страшно, що там можна впасти.

Подібно до того, як люди зчаста долають свій неспокій, Джет вигадав правила, щоб контролювати страх. Він може ходити по дерев’яній підлозі моєї вітальні без жодних проблем. Однак собака навіть лапу не поставить на кахлю у передпокої. Раніше він міг стояти в кінці коридора і скавуліти годинами, щоб потрапити до мене в кабінет, але не бажав ризикувати ступати на кахлі. Я сподівалася, що врешті-решт пес збагне, що відвідати хазяйку того варте, однак цього не сталося. Згодом довелося створити для нього стежку з килимків, якою Джет обережно і ходить, намагаючись не ступати на підлогу.

Правила є і стосовно помешкань, які лабрадор час від часу навідує. В оселі матері Лінкольна, де також кахляне покриття, він йде у вітальню задом. У собачій голові, це, вочевидь, має сенс — аби не прямувати кахлями мордою вперед.

Якось мій батько взяв Джета до себе, коли нас не було в місті, та пес усі вихідні просидів на килимі біля вхідних дверей. Часом пес навіть не заходить до певних будівель, і його доводиться заносити, бо він по ліно­леуму не ходить. Непроста справа — занести до ветери­нара пса, який важить понад 35 кілограмів, тож інколи ми беремо з собою килимки для того, щоб організувати для нього прохід.

Страх Джета зазвичай переважує бажання ризикнути та пройтися певною підлогою, однак існує виняток: якщо на кону котяча їжа, то собака готовий піти на ризик. Джет ще ніколи не заходив до кухні, бо там підлога вкрита кахлями. Але тільки-но він усвідомлює, що там є миска котячого корму без нагляду, його збудження долає страх.

Майже щодня, коли ми, на думку собаки, не бачимо цього, Джет повільно ставить лапу на кухонну підлогу. Незабаром до першої приєднується друга та пес витягується до центру кімнати на скільки може. Зрештою, на підлозі вже три лапи. Однією лапою перебуваючи на килимі, він з усієї сили тягнеться всередину, і час від часу йому вдається дістатися миски з котячими ласощами, без пригод ступаючи по кахлях.

Мені незрозуміло, яким чином Джет визначає, яка підлога «безпечна», а яка «страшна», лише на основі споглядання. Незважаючи на брак логіки, такий спосіб, вочевидь, для нього має рацію.

Хоча це і смішно звучить, але люди іноді прораховують ризик майже так само. Ми ґрунтуємо наші рішення на емоціях замість логіки. За нашим неправильним припущенням, між рівнями ризику і страху є прямий зв’язок. Але часто наші емоції просто не мають раціональної природи. Якщо ми дійсно зрозуміємо, як вираховувати ризик, тоді стане ясно, який ризик вартий зусиль, тож з цим буде пов’язано значно менше страху.

МИ НЕ ДУМАЄМО ПРО РИЗИК

Щоб прорахувати ризик, нам необхідно передбачити вірогідність того, що результат наших дій матиме позитивні або негативні наслідки, та виміряти, наскільки значний вони матимуть вплив. Надто часто ризик викликає такий неймовірний жах, що ми вирішуємо більше не думати про нього чи його результати. І, не розуміючи можливих наслідків, ми зазвичай кінець кінцем уникаємо ризикованих ідей та мрій взагалі.

Ризик виникає під час розумового процесу. Міркуєте ви про купівлю нового будинку або думаєте, чи застібати пасок безпеки,— рішення містить певний ступінь ризику. Ваші думки щодо ризику впливають на самовідчуття, та зрештою опановують вашу поведінку. Під час керування автомобілем ви вирішуєте, з якою швидкістю їхати. На дорозі ви стикаєтеся з небезпекою та юридичними ризиками, які необхідно врівноважити часом. Що вище швидкість, то менше часу доведеться перебувати за кермом, але через це зростає ризик потрапити в аварію чи отримати штраф.

Навряд чи ви довго замислюєтеся над тим, як швидко їхати на роботу щодня. Натомість ваш вибір дотримуватися швидкісного режиму або порушити закон лягає тягарем на усталений порядок речей. Однак, запізнюючись одного дня, доведеться вирішувати, чи їхати швидше та ризикнути фізичними та юридичними наслідками, чи ризикнути спізнитися на роботу.

Насправді більшість із нас витрачає небагато часу на прораховування того, які ризики брати до уваги, а які ні. Натомість ми ґрунтуємо рішення на почуттях або звичках. Якщо все здається надто моторошним, такого ризику ми уникаємо. Якщо ж вірогідні вигоди хвилюють розум, ми, ймовірніше, не помітимо ризику.

Коли усі діти Дейла скінчили коледж, у нього виникло бажання зайнятися цікавішими справами. Проте коли він розмірковував над відкриттям бізнесу, чоловікові це здавалося стрибком зі скелі без пасків безпеки. Тим, чого він не врахував, були емоційні збитки від уникання ризику. Відмова дотримуватися своєї мрії впливала на настрій Дейла, тому що це змінювало сприйняття себе та своєї роботи вчителя.

НЕМОЖЛИВО СТАТИ НАДЗВИЧАЙНОЮ ОСОБИСТІСТЮ БЕЗ ПРОРАХОВАНОГО РИЗИКУ

Отмар Амманн — інженер, який народився у Швейцарії та емігрував до Сполучених Штатів. Починав із посади головного інженера адміністрації Нью-Йоркського порту та за сім років просунувся до директора інженерного відділу. На загальну думку, його робота була важливою.

Але, скільки себе пам’ятав, Амманн мріяв стати архітектором. Тож він залишив неабияку посаду та розпочав власну справу. У подальшому Отмар зробив внесок у створення деяких з найбільш приголомшливих мостів Америки, зокрема Веррацано-Нерроуз, Делаверський меморіальний та імені Волта Вітмена. Здібність до створення вишуканих, екстраординарних та фантастичних споруд принесла йому чимало нагород.

Найбільше вражає той факт, що інженеру було шістдесят