Нік Ремені - Святі і грішні

Він сприйняв репліку свого шефа, як невдоволення їм, як погрозу за його виступ на районному сході. Але швидко взяв себе в руки і перебудувався.

— Але в діяльності парткому ще є упущення і невикористані резерви. Якщо з працюючим населенням проводяться заходи по боротьбі з пияцтвом, в господарстві налагоджена висока трудова дисципліна, то непрацююче залишилося поза увагою парткому, виконкому сільської ради, товариства боротьби за тверезість.

На думку інструктора, цій категорії населення потрібно приділяти більше уваги. Тих, хто п'є, гоне самогон, викликати на сходи громадян, приймати щодо них заходи адміністративного, правового і громадського впливу.

Присутні уважно стежили за співдоповіддю інструктора. Переживали, як би чого не ляпнув. Але він вірно вловив обстановку, зрозумів, нарешті, чого від нього вимагають, виступив у відповідності з рекомендаціями Галини Павлівни і Клокова.

Секретар від душі раділа співдоповіді інструктора. Не перегнув палицю. Вказав на несуттєві недоліки в діяльності парткому колгоспу «Батьківщина». Молодець!

Потім доповідачу і співдоповідачу посипалися численні запитання. Вони задавалися з розумним виглядом, кожен намагався показати Валентину Семеновичу, що вболіває за район, знає його проблеми, робить все від нього залежне для поліпшення стану справ.

Поступово і Шевельов, і Тарасов відійшли на задній план. Здавалося, велася невимушена вимоглива розмова, як в районі покінчити із зловживанням спиртними напоями.

І ця невимушена обстановка, де, на перший погляд, панувала атмосфера відвертості, спровокувала Степана Івановича. Він, бачте, вирішив висловити свою особисту думку, коли про це його ніхто не просив.

Степан Іванович почав ділитися своїми враженнями про те, що відбувається в районі. Зона тверезості нічого не дала. Люди як пили, так і п'ють. А може навіть більше. Тільки тепер стало процвітати самогоноваріння, любителі випити труяться різними сурогатами, осаджують сусідні райони і обласний центр у пошуках спиртного.

Дементьєв приклав долоню до вуха, уважно прислухався до слів інструктора.

— Вважаєш, в районі не відбулося жодних позитивних змін? — запитав інструктора, і, не дочекавшись відповіді, сказав. — Говори, говори…

При цих словах раптом різко піднялася зі свого місця Галина Павлівна, поспішила перебити інструктора, задала питання Миколі Семеновичу.

Тарасов спробував щось сказати.

— Степан Іванович! — не витримав Клоков, — якщо говорить жінка, чоловіки, зазвичай, мовчать.

— Нехай говорить, — посуворішав Валентин Семенович. — Цікаво послухати окрему думку.

Нарешті, до інструктора дійшло, він зупинився, взявся за голову.

— Нехай говорить, — повторив Дементьєв.

— Він уже все сказав, — відповіла за інструктора Галина Павлівна. — Правда, Степан Іванович?

— Мені нема чого додати, — відповів тихо він.

На цьому скандал, який міг розгорітися, зам'яли. Степан Іванович до кінця бюро не промовив жодного слова.

Одноголосно прийняли постанову про досвід роботи парткому, правління і громадських організацій колгоспу «Батьківщина» по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом, приступили до розгляду іншого питання.

До кабінету зайшов літній худий механізатор. У чоботях, запорошений і втомлений. Мабуть, навіть не встиг переодягтися. Відірвали людину від роботи. Та ще під дверима, в приймальні, простояв години дві, чекаючи своєї черги.

— Підходьте ближче, — наказав йому Клоков. — Ми не кусаємося.

Секретар парткому колгоспу виклав суть справи. Механізатор-комуніст напився п'яним, знаходився в нетверезому стані за кермом, зірвав сівбу зернових у бригаді.

Механізаторові посипалися запитання. Як міг допустити таке неподобство, зганьбити звання комуніста.

— У колгоспі кожна пара рук на рахунку. Тому вирішили з напарником Колькою по-швидкому заїхати на кладовище, пом'янути батька. Випили по одній чарці, по другій, по третій. Як годиться в таких випадках. Начебто все нормально. Коли пішли до трактора, нас закачало. Виходить, не розрахували маленько, перебрали. А більше, по-моєму, тому, що не закушувати як слід. Ось і відсторонили від роботи з усіма наслідками, що випливають.

Члени бюро закидали механізатора докорами: «Який приклад ви показуєте безпартійним трудівникам?!», «Ви зі своїм товаришем подумали, до чого це може призвести?!», «Про майбутній урожай, коли кожен день рік годує, ви згадали, коли вирішили їхати на кладовище?!».

— Тим більше вести себе так, коли партія взяла курс на тверезий спосіб життя, щонайменше, безвідповідально, — підсумував виступи членів бюро Перший.

Чоловік зім'яв в міцних жилавих руках кашкет і замовк. Втупився в підлогу, до кінця бюро не піднімав сиву голову.

Багато членів бюро в душі співчували механізаторові, у якого не знайшлося вільного часу, щоб пом'янути батька. Але допустити послаблення, скасувати рішення первинної організації про виключення комуніста, значить піти проти лінії партії.

Треба було когось покарати. Тим більше, в районі діяло негласне правило. Пий, скільки хочеш, хоч залийся, але якщо попався, будь добрий відповідати.

Тому при обміні думками всі схилялися до того, щоб виключити порушника з партії.

— Про що ви говорите, товариші?! — пустив сльозу механізатор. — Грішний, спокутаю свою провину. Тільки не ганьбіть, не виключайте з партії. Мені партквиток в 1943 році вручили, коли в атаку йшли. І тоді ніхто не питав: тверезий я, чи п'яний.

До благань механізатора не прислухалися. Одноголосно виключили з партії.

Коли пониклий механізатор вийшов з кабінету, Валентин Семенович запитав Першого:

— Невже не знайшли іншої кандидатури для показового покарання?! Ветеран війни, учасник бойових дій, рядовий механізатор.

— Уявіть собі, не знайшли, хоча давав відповідну вказівку. Навели в районі порядок, — відповів йому Микола Антонович.

Засідання бюро райкому закінчилося пізно ввечері. За традицією, Микола Антонович повіз Дементьєва вечеряти. Перший, Павло Якович і Валентин Семенович сіли в чорну «Волгу» Героя Соціалістичної Праці. Микола Другий і секретарі райкому партії добиралися на УАЗику голови райвиконкому.

«Волга» заїхала на подвір'я ресторану, зупинилася в глухому куті. Клоков повів за собою голову та гостя. У невеликій затишній кімнаті стояли стіл, стільці, з правого боку — сервант. У ньому — спиртні напої, мінеральна вода, сигарети, шоколадні плитки. З лівого боку стояла вішалка. На стінах під шпалери — репродукції відомих художників.

Зал для іменитих гостей обслуговував постійний офіціант — чорненька, рухлива і завжди усміхнена Зіна, яка вміла тримати язик за