Нік Ремені - Святі і грішні

Пройшли роки. Льотчик перетворив колгосп у процвітаюче господарство, отримав зірку Героя Соціалістичної Праці. Багато в чому завдяки колишньому голові райвиконкому, який став першим секретарем обкому.

Павло Якович тримався на бюро незалежно. Не шанував керівництво району. Свого ставлення до нього не приховував і якщо не грубіянив Першому на людях, то тільки з ввічливості. Це після того, як порадились з ним, обком направив Клокова в район.

Голова колгоспу мав міцні зв'язки. Знав, наприклад, що в міністерство треба приїжджати по понеділках. Коли у міністрів голови болять і потрібен привід, щоб похмелитися.

Після таких поїздок на адресу колгоспу йшли потяги з добривами, будматеріалами, технікою і іншим. Районне керівництво просило голову, щоб віддав кілька вагонів незаможним господарствам.

Микола Антонович знав Героя Соціалістичної Праці, його зв'язки, але не міг переламати себе. Одного разу в розпал збирання зернових приїхав вранці в колгосп, зайшов до кабінету Героя і ахнув. Голова втратив всякий сором. Нахабно і відкрито пив горілку разом з секретарем парткому.

— Заходь! — запросив Першого.

Микола Антонович обрушився на нього матюками. Якби на місці Героя сидів інший голова, і батіг би вжив, який завжди тримав у машині.

У відповідь на тираду почув:

— Не хочеш скласти компанію, не треба. Але не кричи. Я тут господар. Скажу хлопцям, ноги твоєї на території колгоспу не буде. Врахуй: як я тебе поставив, так і звільню.

Микола Антонович пробкою вискочив з кабінету. Ніхто в районі і в області з ним ще так не розмовляв. Під гарячу руку вирішив негайно звільнити голову колгоспу. Якщо на інших легко знаходив управу, аби привід був, то з Героєм справа була значно складніше.

Прямо з машини по радіотелефону попросив, щоб зв'язали з першим секретарем обкому партії — другом голови. З'єднали швидко.

Микола Антонович поставив секретаря обкому до відома про те, що трапилося. Додав до цього, що найстаріший голова порушує дисципліну не тільки в своєму господарстві, а й сприяє її порушенню в інших. З нього беруть приклад.

І так далі і тому подібне. Виклав весь наявний у нього на голову матеріал, намагаючись при цьому залишити поза увагою секретаря обкому. Почув питання:

— А як зі збиранням врожаю?

— Нормально.

— Чого ти хочеш тоді?

Так обірвалася їхня розмова. Після цього Микола Антонович з півроку не заїжджав в колгосп. Майже не спілкувався з головою.

Але життя бере своє. Від члена бюро і голови передового господарства нікуди не дінешся. Довелося йти на мирову.

Сам Герой і сварку, і примирення сприйняв досить спокійно. Як ніби нічого не сталося. Як і раніше, рідко виступав на бюро, частіше кидав репліки хрипким утробним голосом.

Коли розглядали роботу одного з відстаючих господарств з економічних питань, редактор газети ніяк не міг заспокоїтися, цікавився, чи є в колгоспі бюро економічного аналізу. Мовчав-мовчав Павло Якович, не витримав:

— А ти запитай: чи є у них економіст.

Виявляється, в колгоспі навіть не було дипломованого економіста.

Іншим разом слухали про стан політнавчання. Питань посипалося безліч. Найбільше не вгамовувався секретар райкому комсомолу. Намагався дізнатися, скільки пенсіонерів підвищує свій ідейний рівень, чим завів у глухий кут доповідача. Той стояв, обливаючись потом.

На допомогу останньому прийшов Меркулов. Порадив:

— Подивися в стелю і скажи. Тут все одно ніхто таких даних не знає.

Репліки Павла Яковича, навченої життям людини, незважаючи на їх різкість, завжди викликали дружний сміх. Якщо його колега Іван Іванович Руднєв постраждав за свою прямоту, то будь-яку витівку Меркулова сприймали як належне. Адже він — друг першого секретаря обкому партії. Міг дозволити собі що завгодно.

З ЦК КПРС надійшла вказівка — менше займатися засіданнями і нарадами, паперами, більше — справою, живою роботою з людьми. Треба перебудовуватися.

Тому райком міняв стиль своєї діяльності.

Звів до мінімуму різні наради. Проводив їх тільки в неробочий час. Засідання бюро намагалися призначати раз на місяць.

Незважаючи на жорсткі установки, працівники апарату з жахом помітили, що змушені писати таку ж кількість паперів, як і раніше. Паперові річки продовжували текти як і раніше. Приймалася маса постанов. З ЦК, обкому райком переправляв їх, злегка трансформувавши з урахуванням місцевих умов, в низові партійні організації.

У свою чергу з низових ланок писалися інформації про хід виконання цих постанов.

До обов'язкових паперів зверху і знизу додавалися райкомівські. Вони також розмножувалися і посилалися по інстанціях вниз і вгору.

Як не намагався Микола Антонович скоротити список внесених на бюро питань, це не вдалося. Їх треба було розглянути близько двадцяти. Зрозуміло, в центрі уваги перебувало основне питання: «Про участь парткому колгоспу „Батьківщина“ в русі за ефективну працю і здоровий побут, в проведенні перебудови».

Цей заумний порядок денний багато хто називав простіше: по боротьбі з пияцтвом в колгоспі «Батьківщина».

Микола Антонович відкрив засідання повідомленням про те, що на бюро присутній завідувач відділом пропаганди і агітації обкому партії Валентин Семенович Дементьєв. Запропонував представнику обкому стілець поруч, але той вважав за краще сусідство з Меркуловим.

З доповіддю з основного питання виступив секретар парткому Микола Семенович, із співдоповіддю — інструктор Степан Іванович. Все йшло своєю чергою. Шевельов розповів про створення товариства тверезості, ради профілактики правопорушень, про моральне і матеріальне стимулювання людей, які ведуть тверезий спосіб життя. Все-таки район виступив з такою важливою ініціативою. Зазначив, що завдяки цьому господарство має найвищі в області показники, виступило ініціатором Всеросійського огляду за високу культуру землеробства.

Степан Іванович також назвав позитивні факти в діяльності парткому колгоспу щодо зміцнення дисципліни і порядку. Згадав і про безалкогольне весілля.

— Все це ми бачили по телебаченню, чули по радіо, читали в газетах, — зауважив Валентин Семенович. — Ти починай з «але». У тебе там є якась особлива думка?

Степан Іванович спочатку знітився.