Нік Ремені - Святі і грішні

Коли зібралися, розсілися по рангах. Спочатку Перший, Дементьєв, Меркулов, потім — всі інші.

— Що будемо пити? — запитала Зіна.

Запанувала тиша. Зазвичай, воліли пити за рахунок ДНД (добровільних народних дружин, тобто держави, різних громадських організацій і т. д.) за принципом: чим дорожче, тим краще. Але зараз чекали рішення Валентина Семеновича, організм якого не приймав коньяку.

Він сказав коротко:

— Біленьку.

— Біленьку, — дружно повторили за ним присутні.

Тільки Павло Якович вказав пальцем на стіл біля себе:

— Пляшку коньяку.

Дістав кубинську сигару. Неквапливо розім'яв товстими короткими пальцями. Закурив, вибачившись перед Галиною Павлівною.

За столом панувало пожвавлення. Члени бюро наповнювали тарілки, фужери, чарки.

Першим надали слово Миколі Антоновичу:

— Дорогі друзі! Давайте вип'ємо за нашого беззмінного завідувача відділом пропаганди і агітації обкому партії Валентина Семеновича! Під його чуйним керівництвом область і район домагаються успіхів в ідеологічному забезпеченні. За вас, Валентине Семеновичу!

— За Валентина Семеновича! — прокричали хором присутні.

Дружно випили і почали закушувати, прискіпливо перебираючи, що б з'їсти. Деякий час чулися тільки дзвін вилок, посуду, апетитне плямкання.

Клоков наповнив чарки, запропонував тост Валентину Семеновичу.

Літній чоловік, який, незважаючи на роки, ще «не завагітнів», тримав черевце рівно, піднявся зі свого місця.

— П'ю за вас, що ви домагаєтеся таких успіхів у праці. Особливо хотілося б відзначити колгосп «Батьківщина», його голову Павла Яковича. Думаю, що досвід цього господарства по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом отримає схвалення в обласному комітеті партії.

Коли випили велику дозу спиртного, всі остаточно розслабилися, пішли відверті розмови. Дементьєв не залишив без уваги інструктора.

— До чого докотилися. Перебудова, бач. Інструктор диктує обкому, що потрібно робити. То на сході громадян ідеї проштовхує, то на бюро. Неприпустимо! Ніхто не відміняв принцип демократичного централізму. Якщо прийнято рішення, його необхідно виконувати, не забивати голову маячними ідеями.

Галина Павлівна спробувала донести до завідувача, що Степан Іванович сумлінний працівник, хворий, але Клоков поспішив перевести розмову на іншу тему. У Галини Павлівни остаточно зіпсувався настрій. Вибачилася, пояснила, що вдома маленька дитина, і пішла.

Черговий водій вже чекав її, відразу відвіз додому.

Чоловіки розлучилися пізно вночі. Клоков заздалегідь попередив Соколова, щоб забезпечив супровід Валентина Семеновича до самого дому. Довів до відома Меркулова, щоб той переговорив з Дементьєвим.

Клоков наполягав на тому, щоб провести зава до дверей квартири, як це прийнято в партійних колах. Після неабиякого вливання спиртного все могло статися. Тому існувало жорстке правило. Партійного працівника обов'язково доставляли додому. Не була винятком навіть така поважна людина, як Валентин Семенович.

— Скільки мені років? Скільки років Дементьєву? — запитав Меркулов Клокова.

— Знаємо. Але всяке може трапитися. Раптом якась непередбаченість, — не відставав від голови Клоков. — Я за все відповідаю.

— А Махно навіщо!? Вільні, хлопці.

— Павло Якович, послухайте мене, — гнув своє Микола Антонович.

— Облиш! Ви як діти маленькі, — прохрипів голова.

Меркулов і Дементьєв сіли на заднє сидіння «Волги». Павло Якович невдоволено смоктав сигару. Неквапливо випускав з рота дим.

— Ніякого супроводу! — крикнув вже з салону автомобіля Клокову. — Ми дістанемося самі.

Наказав Махно:

— Жми!

Перший залишався при своїй думці. Велів Соколову супроводжувати Дементьєва. УАЗ міліції теж рвонув з місця. Поспішив за «Волгою», але відразу відірвався від чорного легковика.

Водієві Героя не можна відмовити в майстерності. Нестор тиснув на газ. Машину злегка похитувало. Вона мчала по асфальту більше ста кілометрів на годину. Але пасажири не відчували швидкості. Розслабилися в просторому салоні, вели розмови.

Без будь-якого супроводу приїхали до колгоспу «Батьківщина». Зупинилися у Павла Яковича. Просиділи за столом до ранку.

Микола Антонович заспокоївся тільки тоді, коли переговорив з Меркуловим, переконався, що доїхали благополучно. Тепер його совість чиста.

Валентин Семенович провів в гостинному господарстві кілька днів. Викликав співробітників для узагальнення досвіду роботи колгоспу «Батьківщина» по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом на бюро обкому партії

На наступний день після пам'ятного бюро Степана Івановича викликав Клоков. Інструктор здогадався, з якого питання. Події останніх днів не вселяли особливого оптимізму. І вчорашнє його відверте зізнання присутні сприйняли без особливого захоплення. Степан Іванович ходив, як у воду опущений. Лаяв себе за невміння тримати язик за зубами. Але нічого не міг вдіяти зі своїм недолугим характером.

Зайшов, привітався.

Перший тримався ввічливо і офіційно. Відразу перейшов до розмови по суті. Райком надає інструкторові високу довіру, направляє директором школи в село. Самостійна робота, відмінний колектив, зарплата вище, ніж у інструктора.

— До якої школи? — запитав Тарасов.

— Різдвянської середньої.

— У найвіддаленіше село? Нікуди не поїду. Ви вже мене вибачте.

Степан Іванович давно готував себе до такого повороту подій. Тому відповідав спокійно, коротко і ясно.

— Чому?! — вирвалося у Клокова.

— Тому, що хвороба така — не можу жити без теплого туалету.

— Тоді доведеться розлучитися з партійним квитком.

— Не ви мені його давали, не ви будете і забирати, — відчеканив Степан Іванович.

— Як!? — зовсім оторопів Клоков. — Не поїдеш у село, просто так від мене не відбудешся. Тоді пиши заяву за власним бажанням.

— Не дочекаєтесь.

— Не озлоблюй мене. Мені потрібен тиждень, щоб звільнити тебе за статтею. І в районі не знайдеш роботи.

— Коля, ти мені нічого не зробиш, — спокійно сказав Клокову Тарасов.

Клоков з хвилину мовчав. Спохмурніло обличчя, навіть йоржик рудого волосся поник. Крім Павла Яковича ніхто з ним у такому тоні не розмовляв. Але того ще можна якось пробачити. Герой Соціалістичної Праці, друг першого секретаря обкому партії. Але інструктор?! Ось до чого