Роберт Джеймс Уоллер - Мости округу Медісон

у своїй первісній, невідшліфованій, я б сказала, містичній формі. О, ще він був військовим фотографом у складі морської піхоти на південному узбережжі Тихого океану під час Другої світової війни.

Колись Роберт мав дружину, але розлучився з нею задовго перед тим, як ми зустрілися. Дітей вони не нажили. Вона, здається, була музиканткою, виконавицею народних пісень. Його довгі фотоекспедиції в усі кінці світу стали затяжким випробуванням для їхнього шлюбу. У розриві він винуватив себе.

Другої сім’ї, як мені відомо, Роберт так і не завів. Тож я прошу вас ставитися до нього як до частини нашої родини, хоч як важко буде попервах сприйняти вам це. Мене принаймні завжди оточували близькі люди. А Роберт жив самотою. То було несправедливо.

Я б воліла — передусім з пошани до Річардової пам’яті, а також з уваги на людську схильність обговорювати чужі справи, — щоб усе так чи інакше лишалося таємницею родини Джонсонів. Утім, віддаю це на ваш розсуд.

Хай там як, але я не соромлюся того, що було між Робертом Кінкейдом і мною. Навпаки. Ці всі роки я кохала його без тями, однак сконтактуватися з ним спробувала тільки раз. Уже після того, як помер ваш батько. Тоді мені не вдалося знайти Роберта. Я боялася, що з ним сталось найгірше, і більше ніколи не наважувалася шукати його. Я не змогла перебороти того страху й зазирнути правді в очі. Тож уявіть собі, як я почувалася, коли тисяча дев’ятсот вісімдесят другого року мені надійшла посилка з листом від адвоката.

Як уже казала, я сподіваюся, що ви зрозумієте все і не згадаєте мене лихим словом. Коли ви любите мене, то маєте шанувати й мої вчинки.

З Робертом Кінкейдом я відчула себе жінкою. Небагатьом жінкам пощастило зажити такої втіхи. Можливо, лише мені. Роберт був славний і щирий. Він заслуговує на вашу повагу, а може, й любов. Маю надію, що ви дасте йому і це і те. Адже по-своєму, через мене, він добре ставився й до вас.

Будьте щасливі, діти мої.

Мама

У старій кухні панувала тиша. Майкл глибоко зітхнув і глянув у вікно. Керолін спантеличено роззиралася довкола — на раковину, на підлогу, на стіл.

Коли вона заговорила, її голос був схожий на шепіт:

— О, Майкле, Майкле, подумай лишень, як їм було ці всі роки, коли вони так відчайдушно поривались одне до одного. Вона зреклася його заради нас і тата. А Роберт Кінкейд тримався осторонь, бо поважав її почуття — до нас. Майкле, це не вкладається в моїй голові. Ми так недбало ставимося до своїх шлюбів, і почасти саме через нас ця неймовірна історія кохання скінчилася отак. Вони мали чотири дні, щоб бути разом, — лише чотири! За все життя. А ми тоді терлися на тому дурному ярмарку в Іллінойсі. Глянь на маму. Я ніколи не бачила її такою. Яка вона вродлива тут — і це не фотографія зробила чудо, а він! Подивись-но сюди — така розкута, вільна. Її волосся має на вітрі, а обличчя сяє бадьорістю. Вона просто прекрасна!

— Господи! — тільки й мовив Майкл, витираючи лоба кухонним рушником і крадькома змахуючи сльози з очей.

Керолін заговорила знову:

— Цілком очевидно, що за ці всі роки він жодного разу не намагався сконтактуватися з нею. І, мабуть, помер на самоті — ось чому він надіслав їй камери. Я пам’ятаю, як ми з мамою сварилися через рожеву сукню. Це тяглося кілька днів. Я все скиглила й питала її, чому вона не дозволяє мені носити тієї сукні. Потім я довго не розмовляла з нею. Вона лише сказала: «Ні, Керолін, тільки не цю».

Раптом Майкл згадав про старий стіл, за яким вони сиділи. Тепер він зрозумів, чому мати попросила його принести стіл назад до кухні, коли помер батько.

Керолін розкрила маленький бандерольний конверт:

— Ось його браслет, і срібний ланцюжок, і медальйон. А ось записка, що про неї розповідає мама у своєму листі, — вона залишила її на мосту Роузмен. Ось чому на фотографії моста, яку Роберт надіслав мамі, видніє клаптик паперу, приколотий до дошки. Майкле, що нам робити? Подумай трохи, а я зараз повернуся.

Вона збігла сходами нагору і за кілька хвилин була вже в кухні, тримаючи рожеву сукню, дбайливо завинуту в поліетилен. Керолін витрусила її з обгортки й розправила, щоб показати Майклові.

— Уяви лиш собі, як мама в цій сукні танцювала з ним тут, у кухні. А тепер згадай ті часи й подумай, які óбрази стояли в неї перед очима, поки вона куховарила й сиділа з нами, обговорюючи наші проблеми, радячи, куди краще вступити після школи, і нарікаючи на те, що важко знайти собі підхожу партію. Боже, які ми були наївні й незрілі супроти неї!

Майкл кивнув і обернувся до мисника над раковиною.

— Як гадаєш, у мами було тут щось випити? Я, далебі, охоче перехилив би чарку. Що ж до твого питання, то я не знаю, як нам краще вчинити.

Майкл понишпорив у миснику і знайшов пляшку бренді, майже порожню.

— Тут вистачить на дві порції, Керолін. Ти питимеш?

— Так.

Майкл дістав з мисника єдині дві чарки і, поставивши на стіл із жовтою вогнетривкою стільницею, налив у них рештки Франчесчиного бренді. А Керолін тим часом мовчки заходилася читати перший з трьох записників: «Роберт Кінкейд приїхав до мене в понеділок, шістнадцятого серпня тисяча дев’ятсот шістдесят п’ятого року. Він намагався знайти міст Роузмен. Сонце вже хилилося на захід, але надворі було досить спекотно. Він сидів за кермом пікапа на ім’я Гаррі…»

Постскриптум: Нічник з Такоми

Пишучи історію Роберта Кінкейда та Франчески Джонсон, я дедалі більше захоплювався особистістю головного героя й усвідомлював, як мало ми знаємо про нього та його життя. І от за кілька тижнів перед тим, як віддати книжку до друку, я полетів до Сієтла, щоб роздобути ще якусь інформацію про Роберта.

З огляду на те, що він любив музику і сам був мистець, я сподівався знайти поміж п’юджет-саундських музикантів та художників когось, хто б добре знав його. Мені дуже допоміг мистецький редактор газети «Сієтл таймз». Він не був особисто знайомий з Кінкейдом, проте люб’язно дозволив мені переглянути підшивки з тисяча дев’ятсот сімдесят п’ятого до тисяча дев’ятсот вісімдесят другого року, а саме цей період і цікавив мене найбільше.

Гортаючи газети за тисяча дев’ятсот вісімдесятий рік, я натрапив на фотографію чорношкірого джазового музиканта — тенор-саксофоніста Джона Каммінґза на