Борис Віан - Осінь в Пекіні, Борис Віан

відбуватимуться різноманітні події. Перш за все, будівництво залізниці, яке виявиться ще тим шматком роботи, тому що забули завезти баласт. А він важливий, і його неможливо замінити мушлями маленьких жовтих равликів, хоча таке ніхто й не пропонував. Наразі вони монтуватимуть рейки до шпал у висячому положенні, чекатимуть, а потім навантажать нагору баласт, коли той прибуде. А й справді, таким макаром теж можна прокладати дороги. Проте я не мав на увазі цю історію з баластом, коли анонсував, що розповім про каміння пустелі. Це був, безумовно, спосіб символічної подачі матеріалу, хоч незграбний і малоінтелектуальний, але саме по собі зрозуміло, що атмосфера пустелі у тривалій перспективі справляє доволі гнітючий вплив, зокрема й через сонце з чорними смугами. Насамкінець повідомлю, що мав з’явитися ще один другорядний персонаж: Альфредо Жабес, що знається на авіамоделюванні. Але тепер надто пізно. Човен Крюка потоне, і все вже закінчиться, коли він прибуде. Тож про нього я розповім лише в наступному пасажі або геть не стану розповідати.

Другий хід

І

У холодному безвітряному повітрі збиралася гроза. Зелені трави звично стирчали, і невтомне сонце полірувало їхні гострі кінці. Втомлені гепатролі напівзакрилися; Жозеф Барріцоне опустив фіранки у своєму ресторані, над дахом якого наростали передгрозові вібрації. Перед входом чекало жовто-чорне таксі з піднятим прапорцем. Вантажівки саме відправилися по баласт. Інженери працювали у своїх кімнатах, а технічні виконавці почали підпилювати кінці рейок, які ще не було підрізано на кутомір; повітря дзвеніло від мелодійного скреготу нових напилків. З вікна Анжель бачив Олив і Дідіша, що, взявшись за руки й прихопивши коричневого кошика, ішли збирати ірнички. Поруч з Анжелем на креслярській дошці сохнуло чорнило. В сусідній кімнаті Анна робив підрахунки, трохи далі Амадіс диктував Рошель листи, поки внизу в барі цей покидьок Арлан пив чарочку, чекаючи на повернення Марена й Карло, щоб влаштувати їм прочуханку. Над головою Анжель чув, як резонують кроки професора Жуйрука, що влаштував на горищі зразкову поліклініку. Оскільки хворих не було, він збирав на операційному столі моделі літаків. Час від часу було чутно, як він стрибає з радості, а часом вибухи його голосу вдарялися об стелю, коли він сварив інтерна, після чого деякий час чулося гудіння його плаксивого тембру.

Анжель знову схилився над планшетом. Якщо виходити з даних Амадіса Дюдю, то немає жодних сумнівів. Він похитав головою і відклав рейсфедер. Потягнувся й втомлено почимчикував до дверей.

— Можна зайти?

Це був Анжелів голос. Анна підняв голову й сказав «так».

— Привіт, старий.

— Вітаю, — сказав Анжель. — Посувається?

— Так, — відповів Анна. — Майже закінчив.

— Тут одна прикрість виходить.

— Яка?

— Доведеться експропріювати Барріцоне.

— Серйозно? — сказав Анна. — Це точно?

— Цілком. Я двічі перевіряв.

Анна став вивчати підрахунки й креслення.

— Маєш рацію, — сказав він. — Дорога проходитиме якраз посередині готелю.

— Що будемо робити? — запитав Анжель. — Треба відвести її вбік.

— Амадіс не захоче.

— Запитаємо його?

— Звичайно, — погодився Анна.

Він розправив своє масивне тіло й відштовхнув стілець.

— Це ще те занудство, — сказав він.

— Точно, — підтвердив Анжель.

Анна вийшов. Зачинивши двері, Анжель пішов за ним. Анна зупинився перед Амадісовими дверима, за якими було чутно голоси й сухі залпи друкарської машинки. Він постукав двічі.

— Заходьте! — крикнув Амадіс.

Машинка зупинилася. Анна й Анжель увійшли, і останній зачинив за собою двері.

— У чому річ? — запитав Амадіс. — Не люблю, коли мене турбують.

— Так діло не піде, — сказав Анна. — Згідно з вашими даними дорога має розрізати готель.

— Який готель?

— Оцей. Готель Барріцоне.

— Ну і нехай, — сказав Амадіс. — Що такого? Ми його експропріюємо.

— А не можна прокласти дорогу збоку?

— Ви не при своєму глузді, друже мій, — сказав Амадіс. — По-перше, навіщо Барріцоне облаштувався посеред пустелі, навіть не спитавши, чи це нікому не заважатиме?

— Він нікому й не заважав, — зазначив Анжель.

— Ви чудово бачите, що так, — заперечив Амадіс. — Панове, вам платять за те, щоб ви робили підрахунки й креслення. Робота готова?

— У процесі, — сказав Анна.

— Якщо робота не закінчена, то йдіть і доробляйте. Я зв’яжуся з Правлінням з вашого питання. Утім немає сумніву, що розроблений план має лишитися незмінним.

Він повернувся до Рошель.

— Продовжмо, панно.

Анжель подивився на Рошель. У тьмяному світлі опущених фіранок її обличчя було ніжне і правильне, але втома трохи відбилася на очах. Вона усміхнулася Анні. Двоє хлопців вийшли з Амадісового кабінету.

— І що далі? — запитав Анжель.

— Далі ми продовжуємо, — сказав Анна, знизавши плечима. — За великим рахунком що це змінює?

— Та нічого, — промимрив Анжель.

Йому хотілося увірватися в кабінет до Амадіса, вбити його й поцілувати Рошель. Підлога в коридорі була складена з неструганих дощок, що трохи пахли мийними засобами, а зі стиків сипався жовтий пісок. В іншому кінці коридору легенький потік повітря куйовдив важку гілку гепатроля перед вікном. Анжеля знову охопило таке саме відчуття, як у вечір відвідин Клода Леона, — відчуття, ніби він прокидається.

— Як мені все це остогидло, — сказав він. — Ходімо прогуляємося.

— Як це?

— Облиш свої підрахунки. Ходи гуляти.

— Треба все ж їх завершити, — сказав Анна.

— Закінчимо потім.

— Я вимотаний, — сказав Анна.

— Сам винен.

Анна поблажливо усміхнувся.

— Це моя провина, — сказав він, — але не лише моя. У мене є співучасниця.

— Не треба було брати її з собою, — сказав Анжель.

— Тоді б я був менш сонним.

— Ніхто не примушує тебе спати з нею щовечора.

— Їй це подобається, — зазначив Анна.

Анжель завагався перед тим, як промовити:

— Їй би це сподобалося з ким завгодно.

— Я так не думаю, — відповів Анна.

Він замислився на хвильку й заговорив без самовдоволення.

— Я волів би, аби вона цим займалася потроху з усіма й щоб мені не було до того діла. Але вона хоче це робити лише зі мною. Крім того, мені б поки що було до того діло.

— Чому ти з нею не одружишся?

— Ох, — зітхнув Анна, — тому що настане час, коли мені таки