Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

- Не рипайся, пацан, якщо не будеш чинити опір, з твоєю подружкою ласкаво пограємо.

«Вбий його!» - нова чужа думка, вторила моїм емоціям. Не варто було йому це говорити.

Стріла темряви зірвалася з руки, дірявлячи груди бандита, усередині все занило від виснаження, але рука, що тримала меч, не здригнулася. Як і погляд, спрямований на ватажка.

- Чаклун! Мужики, тисніть його!

Десяток розбійників кинулися до мене, час завмер. Я відчував тепло дівчини, що пригорнулася до мене. Бачив страх в очах селян, а також лють і передчуття на обличчях бандитів. Лише їхній лідер був спокійний, все також залишившись позаду.

Прийшов час помирати - ненависть зникла. Прийшов спокій і бажання продати своє життя по дорожче.

Однак плани мої не справдилися. Стріла просвистівши над вухом, встромилася в око ватажка. Слідом хтось із неймовірною швидкістю промчав поруч, врубуючись у розбійників. І така людина була не одна.

На плече легка чиясь рука, обернувшись, я втупився на незнайомого чоловіка. Похмуре обличчя, руде волосся і такого ж кольору кущисті брови. Але мій погляд одразу прикувався до срібного медальйона на грудях.

- Молодець, хлопче, далі ми самі.

Штаб-квартира «Ігрис»

- Ігор Майклович…

Увійшовший в кабінет секретар завмер, коли наткнувся на злий погляд свого керівника. І опустивши голову, відійшов в сторону, вирішивши почекати. Власник кабінету - високий чоловік в чорно-білій костюмі трійці, знову погрузився в данні з монітору. Та тихо приговорював по мірі вивченню нової інформації:

- Проєкт «Лазар»… клятий безумець.

Чим далі він читав, тим зліше становився і майже цідив слова крізь зуби.

- Фаза накопичення та вивільнення… збільшення потенціалу людської раси… кончений придурок!

Під кінець чоловік зірвався на крик і різко розвернувся до секретаря.

- Викликай нараду і поклич Олександра сюди!