Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Першими зустрілися два пошарпаних життям мужика. Вони про щось шумно розмовляли, дивлячись у бік села. Щось я таких не пригадаю в минулий свій візит. Прислухався, ловлячи уривки слів: здобич, легкотня, жінки та інше. Звичайні бандити, сумнівів немає.

«Вбий їх...» - почувся тихій шепіт, проте я тільки вушками тряхнув. І так збирався це зробити.

Чоловіки дивилися на будинки, не особливо поглядаючи на всі боки. Ідіоти. Підкравшись, дістав два ножі і встромив обом у потилиці - готові. Жалю через убивство людей не відчув, такому сміттю туди й дорога. Усередині крутилася тільки злість. Кинув погляд на трупи, крові я побачив достатньо, тож усередині нічого не ворухнулося. Нова навичка накрила пристойну частину села - тренування в дорозі далися взнаки. Основна маса живих істот перебувала біля центральної площі, кілька ж розсіяні по селу, збиваючись по дві-три істоти.

Кинувшись до найближчої групи, побачив, як один із грабіжників проткнув чоловіка, який прикривав дитину, але, не розрахувавши силу, убив і хлопчика. Роздратовано сплюнувши, він хотів було повернутися, проте впав зі зрубаною головою.

- Виродки…

«Вбий їх всіх…» - знов тихий шепіт підсилював мою ненависть, проте на фоні криків в селі, він був майже непомітним.

Кинувши погляд на загиблих, насилу втихомирив свою лють і поспішив далі. Мені вже було плювати на власний біль і втому, залишилося тільки бажання повбивати всіх бандитів.

Іноді виходило рятувати людей, наказуючи їм сховатися, та все частіше натикався на мертвих, понівечених і зґвалтованих. До останнього віддаленого противника я підбирався на взводі. Побачивши здорованя, який підняв за голову дівчину, кинувся уперед, готуючись атакувати. Але ніби відчувши мене, грабіжник відкинув дівчину в мій бік, збиваючи з ніг. Схопившись, побачив мужика, що наближається до мене, з піною біля рота та з червоними очима. Перша думка: берсерк! Відразу ж накрив його ослабленням, слідом стрілу темряви в пах. І не зупиняючись, прямий випад у горло ворога. Клинок пробив плоть наскрізь, однак і берсерк встиг вдарити мене кулаком у груди. Удар був достатньої сили, щоб відкинути назад, проте на ногах устояв. Схопившись за хвору грудну клітку, відчуваючи пекельний біль, я спостерігав, як мужик із проткнутою шиєю йде до мене.

Крок - його кров рясно тече з рани. Ще крок. Та здохни вже! Стояти було важко, тому припав на коліно. Страху не було, я бачив, що грабіжник йде на останніх силах, майже волочачи ноги. Так і вийшло, мужик звалився просто переді мною, дозволяючи витягнути меч.

 - З тобою все гаразд?

Хоч і ребра боліли від удару, я подивився на дівчину та завмер. Моєї ж раси! Білі вушка, білий хвіст, що стирчить, і зібране волосся такого ж кольору. Блакитні очі невіруюче дивилися на мене. На дитячому обличчі садна, одна брова була розбита. Від такого кулаки стискалися лише сильніше.

- Сховайся де-небудь, я до інших.

Розвернувшись, хотів побігти, але дівчина притримала мене за рукав, заперечно похитавши головою. Контузія, чи що? Чи переймається? Проте не час розбиратися. Сказавши, щоб поводилася тихо, побіг до найбільшого скупчення людей. Злість тільки давала сил, штовхаючи в бій і дозволяючи не звертати увагу на біль. Хоча останній удар трохи остудив мій пил кидатися напряму.

Біля зачиненої комори стояли двоє озброєних людей, про щось перемовляючись. Будівля знаходилась на відстані від інших будинків, утворюючи невелику площу, і непомітно підкрастись до супротивника, як раніше, неможливо. Більше в окрузі я нікого не бачив, найімовірніше, жителі замкнені в коморі. Дівчина не зронила ні слова, все також тримаючись поруч зі мною. Ну, хоч не заважала. Вибігаючи, метнув ніж у двері комори, і поки бандити витріщалися в інший бік, підрубав найближчому ноги. Одразу спробував дотягнутися до другого, однак він, відбивши клинок ножем, кинувся до мене, зближуючись на коротку дистанцію. Типова ситуація, коли твій супротивник із довгим мечем. Але й тут є недоліки. Ощерившись, зробив крок назустріч, перехоплюючи руку, і врізав гардою по зубах чоловіка. Не зупиняючись, змахнув клинком, перерубуючи шию. Перший же розбійник валявся на землі в калюжі крові, втративши свідомість.

«Вбий його!» - несподівано виникла думка. Та що за… проте додумати мені не дали, відволік тихий зойк з будівлі.

Ще раз прислухався до довкілля, відчув тільки велику кількість людей у коморі, і все. Тільки встиг зняти засув та обережно потягнути на себе двері, як сильний удар відкинув мене назад.

- Так-так, а я й не знав, що у нас щури завелися...

Дівчинка підбігла, допомагаючи мені піднятися, ще трохи і я втрачу свідомість від болю. Я тільки встиг прохрипіти:

- Біжи.

Але дівча лише похитала головою, вперто стиснувши губи. Чорт, цього мені ще не вистачало. А мудила, що мене відкинув дверима, все продовжував просторікувати, стоячи біля входу. Я спочатку не розумів, чому мене просто не добили, даючи час відновитись, але побачив, за його спиною інших бандитів поруч із жителями села. От тварюки.

- Е, мужики, він один чи що? - лідер бандитів обережно виглянув. - Ля, серйозно? Так ти сам порішив моїх хлопців?! Махут, піди, прикінчи його!

До мене пішов мужичок, граючи тесаком. Ватажок же залишився всередині, поглядаючи на всі боки - обережний гад. Я відсунув дівчину назад, виставляючи меч уперед. Помирати не хотілося. Промайнула думка втекти, сил вистачить, хоч і груди болять так, що здохнути можна.