Естрела Асферіс - Несвідоме одруження, Естрела Асферіс

- Якщо ти про ситуацію з Бет, то не знаю, як ви, а я продовжуватиму пошуки, - відповів я.

- А ти не подумав, що ті, хто шукають Бет, можуть скористатися твоїм бажанням її знайти? Вони можуть простежити за тобою, і таким чином вийти на неї, - спробував переконати мене Антуан.

- Поки ми тут сидимо нічого не роблячи, вони можуть і самі її виявити, і тоді хто знає, що на неї чекає, - я теж не здавався.

- Знаєш, я теж про неї піклуюся. І також хотів би її знайти і допомогти. Але чи не принесе їй це ще більшої небезпеки? Вона не просто так зникла, не посвятивши нас у це, - продовжував спір Антуан.

- Може вона просто не знала, як нам розповісти про все, щоб ми при цьому не засудили її, - спробував оскаржити я аргументи Антуана, - і що, через це кидати її напризволяще?

- Краме, що ти думаєш? Як вчинити? - запитав Антуан, бачачи, що суперечка заходить у глухий кут. Крам, хоч і небагатослівний, але найрозсудливіший із нас. Я теж хотів знати його думку, тому запитливо подивився на нього.

- Думаю, що ви обидва маєте рацію. Але Бет все ж потрібно знайти. Як це зробити, щоб по наших слідах на неї не вийшли інші, це завдання, яке потрібно буде вирішити.

- Добре, - погодилися ми обидва.

- Коли продовжимо пошуки? - запитав я.

- Сьогодні вночі нас точно не випустять, але от спробувати на годину зникнути вдень, в обідню перерву, можна, - відповів Антуан.

Після цього ми почали планувати, як знову непомітно покинути стіни Академії.

***

Віртен ле Рів'єн

Прокинувся я вже вранці. Цього разу не було того болю в усьому тілі, що розриває на частини, хоча я все ще відчував його відлуння. На подив, нікого поблизу не виявилося, ні лікарів, ні ректора, ні друзів.

Я спробував встати з ліжка, щоб справити природні потреби, але тіло не хотіло слухатися, я відчував сильну слабкість. Але все ж вольовим зусиллям я зміг повернутися на бік, завмерши прямо біля краю ліжка. Ще б пів-обороту, і я б просто впав на підлогу, а це мені ні до чого. Звідти я навряд чи зумію піднятися.

Тож я знову напружився, схопився тремтячими руками за край ліжка, добре що його конструкція це дозволяла, і спробував, спираючись на руки, підняти корпус. Усе це зайняло в мене досить багато часу. Мені здавалося, минула не одна хвилина, а години, перш ніж мені вдалося хоч чогось досягти.

Але раптом з-за моєї спини пролунало покашлювання. Невже поки я намагався встати, хтось до мене прийшов? Я з величезним зусиллям повернув голову в той бік, з якого пролунало покашлювання. Побачив я не одного, а двох відвідувачів. Це були ректор і головний цілитель Академії. Побачивши, що я їх помітив, цілитель гнівно вимовив:

- Що ви робите, курсант?! Ви ще щонайменше день маєте лежати, не встаючи з ліжка. А краще кілька днів.

- Потрібно до вбиральні, - слабким голосом вимовив я, майже не дивуючись.

-Зрозуміло, - вимовив цілитель, після чого клацнув пальцями, і мене поривом повітря буквально перенесло в одне з пересувних крісел, що розташовувалися неподалік. Потім він знову клацнув пальцями, і з них зірвалася іскра, що вилетіла з кімнати.

Через півхвилини в приміщення вбіг захеканий цілитель, наскільки можна було судити, одного з найнижчих рангів. Він оглянув кімнату, після чого підбіг до мене. Він допоміг мені з моїм миттєвим бажанням.

З крісла на ліжко я перебирався вже з його допомогою, без жодної магії. Увесь цей час мої відвідувачі зберігали мовчання, чекаючи, поки я знову буду в ліжку.

Нарешті, коли все було завершено, цілитель, який допомагав мені, пішов геть, головний цілитель вимовив:

- Надалі, щойно щось знадобиться, звертайтеся до чергового цілителя. Для цього з правого боку ліжка до нього прикріплено дзвіночок. Дзвоніть у нього, і вам обов'язково допоможуть.

Після цього слово взяв ректор:

- Ти, напевно, намагаєшся зрозуміти, що з тобою. У недавній сутичці тебе поранили отруєним клинком. Як мене запевнив наш дорогий друг, - при цих словах він вказав на головного цілителя, і продовжив, - ще б трохи, і ти б залишився паралізованим на все життя. Від цієї отрути немає протиотрути, її можна вивести з тіла тільки спеціальними методами. Якраз такий і застосували у твоєму випадку. Тобі пощастило подвійно, і з часом, і з таким досвідченим цілителем. За поточними прогнозами, ти зможеш пересуватися, і повернешся до занять за кілька днів.

Слухаючи монолог ректора, я усвідомлював недомовлене, тобто якби я виявився паралізованим, то перетворився б на легку мішень. Мене з легкістю могли б захопити й використати проти Бет. Не те, щоб я міг якось цьому завадити. Заради моєї родини і Бет треба зробити так, щоб цей варіант ніколи не реалізувався. Але як це зробити?

Проте ректор продовжував:

- А тепер, коли я розповів вам усе про ваш стан, курсант Рів'єн, я перейду до того, заради чого прийшов сюди. Віртен, з цієї миті всі твої виходи з Академії будуть можливі тільки з мого письмового дозволу. Я не маю наміру даремно ризикувати сином свого найкращого друга. Що я скажу твоєму батькові, якщо з тобою трапиться щось серйозне, як теперішнє поранення? А якщо тебе вб'ють, як я подивлюся йому в очі?