Естрела Асферіс - Несвідоме одруження, Естрела Асферіс

Тільки через годину, коли крики мого друга поступово затихли, двері нарешті відчинилися, випускаючи бригаду лікарів. Весь цей час я кидався по кімнаті, шалено переживаючи за друга. Що означає затихання його криків? Йому стало краще? А раптом йому стало гірше? Не знаючи, що й думати, я ледь не повисмикував усе волосся в себе на голові, кілька разів урізав по стіні. Вона, до речі, витримала, а мені це дало змогу скинути хоч частину хвилювання.

Але ось цілителі вийшли, і я одразу ж кинувся до головного з тим самим запитанням:

- Що з моїм другом?

Ельф, втомлено оглянувши мене, сказав:

- Пройдемо в мій кабінет. Там поговоримо.

***

Тесар ле Наруат

Ми певний час ішли, він, напевно, добирав слова, в той час, як я мучив себе переживаннями за друга. Коли ми нарешті прийшли, він сів за свій стіл, вказавши мені на крісло. Я в нетерпінні сів і витріщився на нього, чекаючи його слів.

- Вашому другові пощастило, що він потрапив до нас, та ще й вчасно. Ще б півгодини або годину, і він ніколи не зміг би рухатися. У його тіло потрапила рідкісна отрута. Вона діє не відразу, але через кілька годин вона повністю паралізує жертву. Якщо сильно затягнути зі зверненням до цілителя, наслідки можуть стати незворотними, - констатував цілитель.

- Але чому його тіло били судоми? Чому він так кричав? - запитав я.

- Це все супроводжує процес виведення отрути з організму, - відповів цілитель.

- А що, не можна було просто дати йому протиотруту? - запитав я про те, що раніше спало на думку при новині, що в тіло Вірта потрапила отрута.

- На жаль, у цієї отрути немає протиотрути, можна тільки спеціальними методами вивести її з організму, такими, який було використано у випадку з вашим другом, - відповів ельф, продовживши, - Ще питання залишилися?

- Як довго він буде відновлюватися? Коли він зможе самостійно пересуватися? - запитав я.

- Думаю, на процес відновлення піде всього кілька днів, він вчасно до нас звернувся. Пересуватися він зможе приблизно в цей самий час, усе ж перевертні також мають певну частку регенерації. Щось іще?

- Так, мене послав сюди ректор, щоб мене обстежили, чи немає в моєму тілі тієї ж отрути, - вирішив я нарешті озвучити офіційну причину моєї появи в цьому місці.

- Чому ж ви одразу не сказали про це в приймальні? - запитав цілитель.

- Коли? Ви ж займалися моїм другом, - відповів я.

- Ні, до того, як потрапити в кімнату, де ми оперували вашого друга, намагаючись витягти з його тіла отруту, ви мали подолати кілька приміщень. Одне з них приймальня, у ній вас мав хтось зустріти і проводити до дослідницького кабінету. У ньому б вас оглянули й дослідили на наявність у тілі отруйних речовин, - пояснив свої слова головний цілитель.

- Не знаю, я, коли почув крики свого друга, негайно кинувся в той бік, не помічаючи нічого навколо.

- Добре, це зараз не має значення. Щоб більше не витрачати даремно часу, я сам вас обстежу, - вимовив ельф.

Після цих слів я відчув, як через моє тіло пройшло не особливо приємне відчуття, наче всього мене вивчають під мікроскопом. За хвилину це відчуття зникло, і цілитель, втомлено відкинувшись у кріслі, виголосив:

- Ви абсолютно здорові.

Я полегшено видихнув, що більше не доведеться затримуватися в цьому місці, і сказавши слова подяки, швидко покинув як кабінет головного цілителя, так і це крило Академії.

***

Тесар ле Наруат

Я йшов до себе в кімнату, розмірковуючи, як діяти. Найкращий друг у госпіталі. Та, яку я вважаю сестрою, не за кров'ю, але за духом, пропала, майже розчинилася в повітрі. Розшукувати її небезпечно, але все одно я хочу її знайти, і допомогти їй у справі з її родичами. І навіть якщо доведеться шукати і рятувати її наодинці, я все одно вирушу за нею, адже сестер, як і друзів, у біді не кидають. Тож незалежно від того, хто або що скаже, я прийду їй на допомогу.

З цією похмурою рішучістю я і зайшов у свою кімнату. Миттю насторожившись від того, що світло в ній увімкнене, хоча я точно пам'ятаю, що все вимикав, я принюхався. Намагаючись вловити тут зайві запахи, я з полегшенням видихнув, тут були тільки мої друзі, Антуан і Крамдек. Вони, напевно, теж хотіли знати, як поживає Віртен. Моє припущення підтвердилося:

- Як він? - запитали Антуан із Крамом практично в один голос.

- Вже краще, - відповів я, - Хоча я, напевно, ніколи не забуду те видовище, яке побачив, увірвавшись у приміщення, коли почув його дикі крики.

- Що, все було так жахливо? - запитав Антуан.

- Вони видаляли з його тіла отруту якимись спеціальними методами, звичайної протиотрути до неї не існує, - зі здриганням згадуючи Вірта, вимовив я.

- Що з подальшими прогнозами? Коли він буде здоровий? - продовжив допитуватися Антуан.

- Головний цілитель сказав, що за кілька днів, - відповів я.

- Добре, - з полегшенням зітхнув Антуан, і продовжив, - Що будемо робити?