Ксенія Стрілець - Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець

– Дякую, синьйоре Коста, можливо наступного разу. Вдома чекає багато невирішених справ, – чую дзвін, і то не кришталевий келих розбивається, то мої мрії про відпочинок на озері, розбиваються об слова мого боса на два дні.

– Розумію, – хитає головою. – Моя пропозиція безстрокова, ви можете скористатись нею будь-коли.

Коваленко дякує італійцю і обіцяє обов'язково скористатись його запрошенням. На жаль мене це не стосується. Я б залюбки скористалась нею саме зараз, поки пропозиція ще дійсна і поки я в Римі.  

– А знаєте що? – плескає в долоні. – Давайте ми зустрінемось там завтра. Навіщо нам проводити час в офісі в таку чудову погоду?

Коста каже, що об одинадцятій нас забере водій і починає щебетати, розказуючи про те, як чудово відпочивати в тому будинку.

Ми з Коваленко лише переглядаємось, бо жоден з нас не вірить, що ця ідея прийшла в голову старому італійцю саме в цю мить.

Вітаю, мої любі! 

Вчора мені прийшло повідомлення від Букнет, що ця історія завдяки вашим прочитанням набуває популярності, і чи не забула я, що я комерційний автор і можу вже почати продавати цю книгу.

Я не забула, але вона залишиться безкоштовною, поки ви, мої квіточки, її не прочитаєте, а я не напишу нову історію про Софію (та, що подруга Аделіни;-)).

Зараз, в реальному житті, так багато трагедій, що нерви просто не витримують, а на сайті стільки книг про зраду та розлучення, що їх прочитання ніяк, особисто мене, не рятує.

Зізнаюсь, важко писати про веселощі, поки над головою летить мопед, але написання саме цієї книги допомагає мені зібратися докупи.

Якщо хоч комусь із вас стане легше від читання цієї історії, так само, як і мені стає краще від її написання, я буду дуже рада.

Бажаю вам, зустрічати кожен новий день з усмішкою, читаючи про коротку подорож Аделіни за чашечкою запашної кави.

Обіймаю кожну з вас. Мирного неба нам всім!

Проханнячко: якщо ця історія вам дійсно до вподоби, дайте мені, будь ласка, про це знати в коментарях, навіть якщо це буде звичайний “+”.