Поліна Креп - Випадкова наречена, Поліна Креп

Глава 17

Оля

 

За півгодини кручу в руках шматочок шовку. Це що, нічна сорочка така? З глузду з'їхати! На дивані переді мною височіє гора коробок та пакетів.

Частину речей я бачила та приміряла. Решту, включаючи одяг для дому та сну, Мілана обрала на свій смак. Почекай-но, а білизна?

Роздивляюсь напівпрозорі мережива та відчуваю, як щоки наливаються фарбою. Ну це вже занадто! Сподіваюся, Теодор знайде блондинку і гарненько потрусить її, як він уміє.

Відкладаю розпусне вбрання і ще раз перегортаю сторінки з назвами та датами. Теодор роздрукував свою докладну біографію.

Потім хлопець все ж вирішив з'ясувати стосунки з колишньою дівчиною та залишив мене одну у квартирі. Не забувши попередити, що сигналізація спрацює, якщо я спробую вийти.

Та я й не планувала втечу. Але можливість побути наодинці мене дуже тішить.

На питання, куди скласти речі, Теодор просто штовхнув одну із стін. За нею виявився просторий і напівпорожній гардероб. Тео махнув рукою – розташовуйся – підхопив ключі від машини і вийшов.

Вішаю свої обновки біля його костюмів, розставляю взуття. Потім проходжу вздовж полиць і беру одну із футболок Теодора. Не збідніє, а я не збираюся розгулювати перед ним у вбранні стриптизерки. Застилаю диван чистою білизною, яку знайшла в гардеробі, і вирушаю в душ.

З цікавістю читаю етикетки пляшечок. О, добре, є без запаху. Від хімічних ароматизаторів у мене паморочиться в голові. Знімаю одяг і стаю під теплі струмені.

Так, речі я розклала, посуд помила, біографію нареченого вивчила – все, можна розслабитися.

Ох, та де! Мені треба ще написати свої дані для Теодора. Але з цим я впораюсь швидко, і мені вистачить лише одного аркуша паперу. Моє життя просте і нудне. Не те, що в мого роботодавця.

Згадую довгий перелік досягнень Тео і значущих подій.

Освіта за кордоном, подорожі, посади в парфумерній компанії, список ароматів, які він покращив чи розробив, публікації у профільних журналах, співпраця з будинками мод.

Теодор ще дописав кілька рядків про смаки та захоплення. Боротьба, біг, джаз, кава із сіллю. Близьких друзів нема. Родичів, крім дядька, також.

Батьки Теодора виросли в дитячому будинку. Вони загинули в автокатастрофі, коли Тео виповнилося вісім. Згадую довгий список елітних шкіл та пансіонатів, які змінювалися чи не щороку.

Для дитини це дуже тяжко. У нього не тільки не було сім'ї, а й просто затишного будинку. Дітям дуже потрібна стабільність, традиції, коло близьких людей. Завдяки цьому вони почуваються у безпеці.

Можливо тому його квартира виглядає такою порожньою та безликою. Неначе Теодор будь-якої хвилини готовий згребти свої дорогоцінні баночки і поїхати куди завгодно.

Він не пускає коріння, не збирає милі дрібнички, не довіряє і не прив'язується до людей.

Хоча повідомлення Мілани про розставання його зачепило.

Виходжу з душу, влізаю у величезну м'яку футболку і намагаюся зрозуміти, чим я так круто змінила життя блондинки. Але у мене погано виходить – очі просто злипаються від утоми.

Швидко пишу з десяток рядків про себе. Народилася, вчилася, працювала. Брат, мама, подруги. Люблю читати, природу, сімейні комедії, полуницю, какао, ромашки. Відкладаю олівець – на більше у мене немає сил. Ну ось, я ж казала – все вмістилося на одній сторінці, навіть місце лишилося. Роблю знімок та відправляю Теодору.

На столі помічаю білу смужку тестера з улюбленим запахом Теодора. Підношу до обличчя – мене оточують тонкі нитки прохолоди, водоростей та солі. Мурашки біжать шкірою. Заплющую очі, представляючи розпечений пісок і холодні бризки великої води.

Колись ми обов'язково поїдемо всією сім'єю на море. Костя видужає, ми виплатимо всі кредити і обов'язково поїдемо!

Вимикаю світло і згортаюся на дивані клубочком. Смужку паперу кладу поряд на подушку. Морська свіжість ледь чутно долітає до свідомості.

Не дивно, що мені сниться пляж. Спиною відчуваю щось гаряче та шовковисте – пісок? Він ніби обіймає мене. Вологий вітер роздмухує волосся за вухом, лоскоче. Спекотно. Потрібно перевернутися, щоб не згоріти…

Кручусь у ніжних обіймах і відчуваю теплий, пряний аромат, такий хвилюючий та знайомий. Промені сонця гріють моє обличчя. Вони подібні до легких поцілунків. Тепло ковзає по шкірі, від скронь по щоках і донизу. Гаряча доріжка пробігає шиєю.

Лоскотно.

Невдоволено мугичу в напівсні, відвертаюсь і скидаю ковдру. Чую поруч розмірений шум. Мабуть, так хвилюється море. Усміхаюся крізь сон і знову відключаюсь.

 

Теодор

 

Повідомлення від Мілани збило мене з пантелику.

Те, що в неї з'явилися інші плани і наші шляхи розходяться, я можу зрозуміти.

Швидше за все, Мілана знайшла залицяльника з гаманцем потовще. Іноземця чи такого ж шанувальника собачих виставок? Та пофіг!

Порозважалися та розбіглися – нормальна практика. Але до чого тут Оля?

Все, що пов'язане з цією дівчиною, насторожує та притягує. Я поставив їй пряме запитання. Але вона не зізнається. Твердить, що ні про що серйозне не говорили: згадували дитинство, обговорювали дівочі дрібниці. Мене така відповідь не влаштовує.

Залишаю Олю розбирати речі, а сам їду до своєї дівчини, вірніше, своєї колишньої дівчини.

Вдома Мілани немає, у її улюбленому клубі теж. Повідомлення висять непрочитаними. Але з десятого разу вона все ж відповідає на дзвінок.

– Я ж написала, що не хочу з тобою спілкуватись, – відповідає сухо, без звичного меду в голосі.

– Без проблем, Мілано. Лишень поясни мені, до чого тут Оля?

– Бідолаха, я їй не заздрю. Ти їй усі нерви витріпаєш своїми підозрами.

– Підозрами? У чому? Вона щось приховує?

– А, ну звичайно, ти вже почав, – втомлено зітхає.

– Мілано, про що ви говорили з Олею? Про мене? Про компанію?

– Ми не розмовляли про тебе, Теодоре. Те, що ти холодний, підозрілий та справжній егоїст, зрозуміло і так. Просто Оля з такої родини, де цінують один про одного, приділяють увагу, виявляють ніжність. І я зрозуміла, що теж хочу таких стосунків. Але ж тобі цього не зрозуміти! Ти просто ходяча брила ароматного каменю. І мені дуже шкода, що Олі доведеться мати з тобою справу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍