Анна Харламова - Під омелою, Анна Харламова

Глава 21.

 

 

                                   "Справжня любов не може говорити,
                                           тому що справжнє почуття висловлюються,
                                                 скоріше, справою, ніж словами."

                                                                                     Вільям Шекспір

                                                                                                            

 

                                                                  Глава 21.


   Ранок заляв своїм сяйвом усю кімнату, цим самим, розбудив втомлену Емму. Потягнувшись і солодко зітхнувши, дівчина сонно подивилась через плече. Святослава у ліжку не було, а на подушці була записка «Я поїхав у справах на декілька годин».
   Емма надула губки. Він забувся про її День народження.
   Встаючи з ліжка, вона почимчикувала до ванної прийняти душ, вмитись і трішки підфарбуватись. Все ж таки у неї сьогодні свято… про яке забули…
   Через пів години усі «СПА» справи були завершенні. 
   Задзвонив телефон.
   Емма усміхнулась. Дзвонили батьки.
   — Алло… — Емма всередині уся засяяла в очікувані на привітання.
   — ВІ-ТА-Є-МО! — у телефоні почулися голоса тата, мамтусі та сестрички, які гуртом кричали у слухавку. — З Днем народження! — все так само, життєрадісно голосили вони.
   — Еммо, доню – кохання тобі ВЕЛИЧЕЗНОГО! — промовила мама.
   — Доню, щастя тобі та здоров’я! — додав тато.
   — Гарного коханця тобі, Ем! — зі сміхом побажала Тіна.
   — Дякую! ДЯ-КУ-Ю! — вигукнула Емма щаслива та усміхнена. — Як же я рада вас чути!
   — Подарунки на тебе чекають вдома! — засміялась матуся.
   — Через тиждень я їх вже отримаю! — Емма весело додала: — До речі, з наступаючим Новим роком! Відсвяткуйте гарненько!
   — Обіцяємо! — загомоніла Тіна. — І ти теж!
   — Обіцяю! — засміялась Емма.
   — А з ким ти будеш святкувати? — поцікавилась матуся.
   — Тут є відпочиваючі, дуже гарні люди… ми… тісно подружились… — Емма закащлялась на власних словах.
   — Це мене заспокоїло. — Зізналась мама. — Бо я вже хвилювалась, як ти там.
   — Все добре! Просто чудово! — Емма говорила життєрадісно, але серце її щемило від згадки, що Святослав її не поздоровив, а просто кудись зник.
   Хвилин десять розповідей про те, які страви будуть сьогодні на святковому столі, що одягне сексуального Тіна, як тато буде боротись за право дивитись улюблене «Fine Living8», а не Новорічні концерти. Наприкінці розмови, Емма знову отримала вітання з Днем народження від усієї родини і подякувавши їм, усміхнулась та поклала слухавку.
   Дякуючи сім’ї, вона усміхалась та раділа своєму святу… Хоча її свято – став вже СВЯТОслав!
  
   Дві години минуло від тоді, як вона прокинулась. За цей час, Емма встигла спекти кексик і поляти його шоколадом. На торт – нічого такого не було, тому і кекс підійде. Їй тридцять один – доросла дівчинка! Емма зітхнула… Цікаво,… а чи може вона бути вагітна? Ні… не може… Напевно… Емма зловила себе на думці, що хотіла б мати сім’ю з таким чоловіком, як Святослав… якщо б у нього не було тих таємниць, які усе псують. І там щось серйозне… це не просто маленьки недомовки. А ці дівчата… їх повно… Він Казанова! Що вона очікувала? Що очікувала від цього знайомства… від цього шаленого поєднання… і кохання? Сама винна… сама.
   Треба було переодягнутись в своє святкове плаття… хоча б для себе бути гарною…

   Емма сиділа майже годину у кріслі качалці, все роздумуючи, де Святослав? Що він робить? І взагалі… чи повернеться він? Можливо він захотів піти «по-англійськи» - навіть не попрощавшись? Ні! Ні! Не міг він так вчинити. Їм добре разом і вона це відчувала… Вона знала навіть більше, ніж він їй казав.
   Ще пів години у кріслі і вона сама себе загойдала.
   Солодкий сон.

   Святослав увійшов до кімнати Емми. Він усміхнувся, гадаючи, що ця кімната стала вже давно їхньою. Хлопець замилувався красою Емми. Спляча Красуня… Красуня з перчиком… Золота довга сукня… червоні губи… а з розрізу, виглядає ніжка у панчіжці – спокусниця. Він обов’язково звільнить сьогодні її від усього зайвого… Але трішки пізніше… Зараз у нього є план, який треба було швидко втілювати в життя.
   Добре, що Мар’ян зголосився допомогти. Поки, що у майбутнього депутата є час… тому…

   — Ем… мила моя, прокидайся. Бо проспиш Новий рік. — Усміхнувся він, схиляючись над нею.
   Емма потягнулась і повільно розплющила повіки.
   — Ти прийшов… — видихнула вона і потяглась обіймати його.
   — Звичайно прийшов… Я ж написав тобі, що буду через кілька годин… трішки запізнився… — Святослав винно усміхнувся. — Невже ти подумала, що я пішов?
   — Я не знала, що думати спочатку,… але потім… зрозуміла, що ти так не вчиниш. Ти не такий. — Емма шепотіла йому на вухо і міцно притулялась.
   — Ем… Я ввалився до тебе п’яний у ліжко, - бо не міг спати без тебе. Я спішив додому, як тільки міг, - бо скучив за твоїми очима… Я не можу думати нормально, - бо… бо… — Він підвівся, неохоче звільнившись з її обіймів. Узявши її долоньки він допоміг їй підвестись. — Ти нейморно гарна!
   — Дякую. — Вона приховала той сум, ту порожнечу, яку відчула, коли він не договорив ті слова, які вона вже давно відчувала. Усміхнувшись, вона оцінила чорні брюки та білу сорочку – гарячий і спокусливий, як завжди. — Ти теж… дуже гарний.
   — Дякую. Пішли донизу.
   — Добре.
   Емма широко усміхнулась, побачивши на поручнях – вогники. Все так гарно мерехтіло. Уміє робити приємні дрібнички. І це вже в друге, коли вона спить.
   Спустившись сходами і увійшовши до вітальні, Емма була в шоці… в повному захваті і шоці!
   Накритий столик з різними смаколиками і з її кексом. Величезний букет квітів і коробочки з подарунками.
   — Вітаю, Еммо! З Днем народження! — усміхнувшись, він стиснув її долоньку.
   — Ти не забувся! Святославе… мені так приємно… Дякую! Дякую! — вона широко усміхалась, а в очах бриніли сльози радості.
   Святослав узяв її обличчя у свої долоні і ніжно поцілував найсмачніші вуста.
   — Як я міг забути?! Ем… я запам’ятовую усе: твою сонну усмішку; твій веселий сміх; твої зітхання, коли ми одне ціле; твій ніжний погляд – який говорить так багато, що навіть «осел» може зрозуміти. — Він усміхнувся, побачивши її червоні щічки. — Я чекав на такий погляд усе своє життя.
   — Святославе… — В середині Емми усе заспівало.
   — Ну, що почнемо святкувати твій День народження?! — Святослав не міг більше терпіти, йому дуже кортіло подарувати подарунки. Ті десять хвилин у магазині, він замовив дещо особливе, а сьогодні забрав замовлення і докупив ще дещо.
   — І Новий рік! — Емма усміхнулась, згадуючи ті десять хвилин у магазині, де вона швидко скупила те, що їй бракувало. Добре, що у Карпатах – є крамнички з усім необхідним. Не дарма вона пів ночі не спала, а готувала подарунок. — Де ти набрав таких смаколиків?
   — В одному із ресторанів. — Допомагаючи сісти Еммі на канапу, він продовжив: — А коли ти встигла спекти кекс?
   — Ну… ти дав мені час, щоб я його спекла. — Усмішка не сходила з її обличчя.
   Відкоркувавши пляшку з вином, він розлив його по келиках, і усміхаючись проголосив:
   — Красуне з перчиком, вітаю тебе з Днем твого народження! Прийшовши у цей світ – ти зробила його гарнішим, добрішим та чистішим. Ти зробила моє життя – важливим та відкрила у ньому те, заради чого і живуть на цьому світі. Ти неймовірна Еммо! Ти заслуговоєш на щастя, яке я сподіваюсь тобі дати. Я кохаю тебе, Еммо… кохаю, так сильно, що подих перехоплює. — Його серце вистрибувало з грудей, а в горлі пересохло. Вперше у житті, він промовив ці слова. Його переповнювали емоції… його переповнювало кохання та щастя, від того, що він це міг сказати саме Еммі.
   Емма закліпала… Сльози повного щастя струмком обпікали її щічки… душа співала… серце відчувало кохання - велике… справжннє кохання.
   Він сказав їй це… сказав.
   — Святославе… — вона ледь промовляла слова, дихання збивалось… вона тремтіла від емоцій, від почуттів, які переповнювали її душу, серце та тіло. — Я теж кохаю тебе, Святославе… Кохаю… дуже-дуже кохаю.
   Святослав сів поруч з нею і припав до її вуст. Цей поцілунок – однієї душі на двох. Смачно – коли цілуються душі… коли переплітаються дві людини, – створюючи одне ціле. Те, що вони зараз відчували – було уперше для обох.
   Язики сплітались… дихання було божевільним… мурашки покрили усе тіло і душу… все кричало про кохання. Щастя… Щастя одним словом! Коли серце переповнює солодкими вібраціями… У душі сонце, весна, метелики та квітучі сади – навіть, якщо за вікном зима.
  Відсторонившись на відстанні подиху, вони важко дихали, іноді лунали задоволенні смішки – полегшення. Полегшення від того, - що тепер вони знають, що їхні почуття взаємні. Це найдивовижніше відчуття – знати, що тебе так само кохають, що ти потрібен комусь, як він тобі і, що все це навзаєм.
   — Ем… я дуже щасливий поруч із тобою… — видихнув він і знову ніжно торкнувся її вуст своїми.
   — І я… і я дуже щаслива поруч із тобою, Святославе. — Вона поцілувала його ніжно, але з натиском.
   — Вип’ємо за День твого народження! За здійснення бажань!  — Святослав торкнувся її келиха і тихе дзинчання пролунало кімнатою. 
   — Дякую. — Емма усміхнулась, згадуючи свої побажання на папірці, десятирічної давнини. Мрії починають втілюватись у життя. Вона зробила ковток вина. — Дякую за все! — Вона роздивилась стіл, букет червоних троянд, подаруночки і ще дещо… гарно розкладенне саморобне ліжко… пледи… подушки… Все це диво було біля каміну… У Святослава грандіозні плани… Емма засвітилась уся з середини і зовні.
   — Я отримував купу задоволення, доки готувався до цього дня… тому це тобі дякую, що я мав змогу все – це влаштувати. — Широка усмішка і блакитні очі – виблискували щастям.
   — Ммм… Святославе… для мене ніколи нічого такого не робили… Це… це просто казка.
   — Вони багато втратили. Хоча я дякую усім бовдурам за те, що не скористувались шансом… і я тут… з тобою. — Святослав усміхнувся. — Я скоро забалакаю сонетами та віршами. Що ти зі мною робиш, Ем?
   — А, що я роблю?
   — Робиш мене настільки щасливим, що я забуваю про все на світі… Я зовсім не хочу повертатись додому. Я б залишився тут із тобою – назавжди. — Він дивився їй у вічі і бачив у них розуміння того, про що він говорить. Вона відчувала теж саме.
   — Я тебе розумію… Проте… думаю в дома, - все буде так само… У мене є своя невеличка квартира. І я завжди сама…
   — У мене теж є своя трикімнатна квартира. Прямісінько біля озера… там гарно гуляти… — Святослав усміхнувся і додав: — І я живу один.
   — Тож… залишається ходити один до одного у гості… — вона закусила грайливо губку.
   — Це до тих пір, доки ти не станеш…
   — Що? — Емма нахилила голову і зацікавлено дивилась Святославу у вічі.
   — Мамою моїх дітей… — широко усміхнувся він і підморгнув Еммі.
   — А чи не занадто швидко? — Емма тріумфувала у середині.
   — Не хвилюйся… ми повільно з повним розумінням будемо робити нове життя. — Широка білосніжна усмішка і сяючі очі - говорили про те, що він планував цієї Новорічної ночі.
   — Ммм в це я вірю. — Засміялась Емма.
   — Про дітей до речі… я говорю серйозно. — Похитавши головою, він зробив ковток вина.
   Емма голосно ковтнула. Він дійсно хоче від неї дітей? Ось так… за тиждень знайомства?! Таке буває?
   — Я хочу дітей лише в шлюбі… тож…
   — Іншого я і не планував… просто завагітніти ти можеш трішки раніше...
   — Святославе… — Емма засміялась і накинулась до нього з поцілунком. Він одразу відповів.
   Смачно… ванільно… перцево.
  
__________________________
8Fine Living (іноді звана Fine Living Network або FLN) - це європейський телевізійний канал, що належить і керований американською медіа-компанією Discovery Inc. Канал був запущений 1 квітня 2010 року і замінив Zone Club. Fine Living HD був запущений в Європі 1 вересня 2015 року. У ньому представлені документальні фільми, реаліті - шоу і інструкції, пов'язані з будинком, готуванням, подорожами, способом життя і здоров'ям.

P.S. Обіймаю кожного і щиро дякую за увагу, коментарі, зірочки та щирі враження під книгою!!! Ця книга швидко пишеться, бо Ви надихаєте мене!!!
  
  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно