Анна Харламова - Під омелою, Анна Харламова

   Декілька годин поспіль, вони насолоджувались усім, що відбувалось: розмовами, жартами – від яких, сміх лунав по всій кімнаті, від смачної їжі та вина, від неймовірно гарячих поцілунків.
   За вікном вже було темно. Ліхтарі замерехкотіли, осяюючи Новорічну ніч. У середині будинку було тепло і затишно, два закоханих серця – зігрівали одне одного доторками, цілунками та усмішками.
   — Відкриєш подарунки… — усміхнувся Святослав.
   Емма засяяла в очікувані приємних подій, таких як розгортання подарунків… наче у дитинстві… цікавіть, що там у середині… тріпотіння серця…
   — Так! — Емма широко усміхнулась, коли Святослав простягнув їй перший подарунок.
   Емма оборежно відкрила його і побачила червону нічну сорочку… легку немов хмаринка… Ммм натяк – зрозуміла!  
   Святослав подивився їй у вічі і промовив:
   — Хочу сьогодні тебе побачити у ній.
   — Неодміно! Дякую! — Емма поцілувала його швидко у губи.
   — От, ще один… — віддаючи ще одну коробочку, він облизав губи.
   Емма знову провела туж саму маніпуляцію.
   — Ммм… — Емма дістала з коробочки чорні панчішки і усміхнулась. Казанова! Вона широко усміхнулась, виявивши під ними – гілочку омели. Романтичний Казанова! Оце суміш! Емма піднесла над їхніми головами гілочку і палко поцілувала Святослава. Смачний… довгий поцілунок обпікав вуста… — Дякую, Святославе. Я зрозуміла,… що і це сьогодні одягнути…
   — Саме так! Я егоїст – ці подарунки, скоріш за все… для мене… Хочу тебе сьогодні розгортати… — його усмішка говорила про те, що ідей у нього повнісінько.
   — Ні… не егоїст. Це чудові подарунки, - закоханого чоловіка…
   — Який сповна хоче тобою насолодитись… — додав він.
   — Ммм… так і буде. — Щічки Емми почервоніли. — А що там? — вона подивилась на пакуночок.
   — Цей пакуночок, ми розгорнемо на вулиці. — Приховуючи, що там, він усміхався наче знав якусь глобальну таємницю… і звичайно відповідь на неї.
   — Ти мене заінтригував… — Емма була в повному очікуванні на сюрприз. — Ти хочеш вийти на вулицю? — раптом до неї дійшла, суть його слів.
   — Так.
   — Коли?
   — Біля дванадцятої… там ми і зустрінемо Новий рік. Згодна? — він чекав на позитивну відповідь.
   — Звичайно! — радісно усмінулась Емма.
   Святослав з полегшенням усміхнувся.
   — А тепер я хочу скуштувати твого кекса! — хлопець підсунув тарілку до Емми.
   Емма трішки хвилювалась, а чи сподобається йому цей шоколадно-ванільний кекс? Їй так кортіло, щоб він побачив у ній гарну господиню, щоб оцінив її кухарські здібності. Емма обережно врізала кексик, при цьому загадавши про себе бажання, - все таки це іменинний «торт». Бажання було одне – «Хай Святослав будетим вірним мені». Поклавши на його тарілку шматочок шоколаднованільної смакоти, Емма затамувала подих, передаючи йому тарілку. Вона хвилювалась і була вся в очікувані на вердикт.
   Дивлячись, як він прицмокнув і заплющів очі від насолоди, Емма запитала:
   — Смачно?
   — Ти ще питаєш?! — його очі розширились, нече п’ять копійок. — Дуже! Дуже смачно!
   Емма радісно зітхнула. Догодила!
   — Дякую.
   — Загадала бажання?
   Дівчина усміхнулась.
   — Звідки ти знаєш?
   — Ну… ти завмерла, - коли різала кекс. Гадаю ти про щось думала… або загадувала… — він нахилив голову, чекаючи, що вона скаже.
   — Ти правий, як завжди!
   — Що загадала? — йому було цікаво і він надзвичайно хотів взнати – її мрії.
   — Не скажу… бо не здійсниться. — Широка усмішка говорила про те, що і вона має право на секретик.
   — Нічого… потім дізнаюсь. Тим паче, я повинен знати і крапка. — Він поклав другий шматочок кекса собі до рота.
   — І чому це? — Емма дивилась на нього у притул, очікуючи відповіді.
   — Щоб бажання здійснились потрібно щоб про них хтось знав… щоб міг втілити їх у життя. — Просто сказав він.
   — З такого ракурсу, я на це не дивилась… — Емма навіть замислилась.
   — От скажи, - багато твоїх бажань здійснилось? — Святослав пильно дивився у її сині очі, які стали трішки сумними.
   — Ні. — Емма усміхнулась, приховавши сум. — Але я всеодно щаслива. Не все має здійснюватись. — Вона знову згадала свій список бажань.
   — Розкажи…
   — Що?
   — Про, що ти згадала…
   — Звідки ти знаєш?
   — Твої очі… у них я бачу все. — Ніжно усміхнувшись, він поклав тарілку на столик, і у туж мить взяв у свої долоні її долоньки.
   — Я колись написала список бажань. Ще в вісімнадцять. — Почала вона. — Перед тим, як сюди приїхати, я якраз на нього натрапила… прочитавши все, що у ньому було – я зрозуміла… що мрії залишаються мріями. Проте…
   — Що? — він зацікавлено нахилився, щоб краще чути її голос, який став тихим з нотками тремтіння.
   — Дещо, все таки здійснилось. — У її очах заблищали іскорки радості.
   — І що ж? І взагалі, розкажи про цей список бажань? Що там у ньому було? — Святослав стиснув її долоньки, нібито кажучи – «ти можеш мені розповісти будь що».
   — Ну…    Бажання: перше - Потрапити у Різдвяну казку. Друге - Закохатись і щоб мене покохали. — Вона засяяла. — Третє бажання - Отримати пропозицію. Четверте - Народити дитинку. І п’яте - Святкувати Різдво у колі великої родини. — Закінчивши, Емма зашарілась.
   — Тож деякі бажання здійснились… Перше… Друге… Над усіма іншими ми попрацюємо… Обіцяю! — його впевнений голос випромінював віру у те, про що він говорить.
   — Приємно це чути…
   — Але? — він побачив, що вона чомусь не повірила.
   — Але… не обіцяй… того, що можливо не зможеш виконати. — Її голос затремтів.
   — Ем… я щойно зізнався тобі у коханні.
   — Знаю…
   — Ніяких «але»! Сьогодні Новорічна ніч – все, що я сказав – здійсниться! — він підморгнув їй і вона усміхнулась.
   Емма глянула на годинник. Майже дванадцята.
   — Я намагатимусь вірити у дива! Обіцяю! — усмішка осяяла її обличчя.
   — Це те, що я хотів почути! А тепер одягайся – і пішли святкувати прийдешній Новий рік!