Агата Крісті - Небезпека «Дому на околиці», Агата Крісті

Той вибухнув реготом:

– Бідолашний мій Гастінґсе, ви, поза сумнівом, – таки пережиток вікторіанської епохи. І мадемуазель Нік сказала б вам те саме, якби була зараз тут. А ще, майже напевно, докинула б, що думки у вас брудні, неначе з унітаза. Сьогоднішні юні леді не соромляться своєї білизни. Бюстгальтер, дамська комбінація – усе це більше не сороміцькі секрети. Щодня на пляжі ці деталі туалету валятимуться за кілька футів від вас. Бо чом би, зрештою, й ні?

– Не бачу жодної потреби в тому, що ви робите.

– Ecoutez[86], друже мій. Адже очевидно, що мадемуазель Нік не тримає своїх цінностей під замком. Тож забажай вона щось заховати від сторонніх очей, куди покладе його? Під білизну й панчохи. Ага! Що це в нас тут?

Він витяг пачку листів, перев’язаних бляклою рожевою стрічкою.

– Любовні послання від мсьє Майкла Сітона, якщо я не помиляюся?

І, спокійнісінько розв’язавши стрічку, заходився виймати їх із конвертів.

– Пуаро! – шоковано вигукнув я. – Так не робиться. Це вам не забавка.

– А я й не бавлюся, mon ami. – Зненацька у його голосі забриніли суворість і владність. – Я вбивцю вистежую.

– Так, але чужі особисті листи…

– Можуть нічого мені не сказати, але, з іншого боку, хтозна? Я не повинен нехтувати жодним шансом, друже мій. Ходіть сюди, і почитаємо разом, що вже тепер? Дві пари очей чи одна – погоди це не зробить. І втіштеся думкою, що вірна Еллен майже напевно знає їх напам’ять.

Мені таке було не до душі. Та все ж я усвідомлював, що в становищі Пуаро не залишалося місця для зайвої делікатності. А докори мого сумління притлумив софізм: мовляв, Нік наостанок – дослівно – дозволила: «Дивіться скрізь, де заманеться».

На аркушах стояли різні дати – листування велося від початку року.

1 січня

Люба моя,

ось і настав Новий рік, а я ухвалив правильні рішення. Це так дивовижно, що навіть не віриться: подумати тільки — ти кохаєш мене! З тобою моє життя докорінно змінилося. Гадаю, ми обоє це передчували… ще з нашої найпершої зустрічі. З Новим роком, красунечко.

Навіки твій

Майкл

* * *

8 лютого

Моя найдорожча кохана,

як би я хотів частіше бачити тебе! От халепа, еге ж? Ненавиджу цю бісову гру в хованки, але ж я пояснював тобі, що й до чого. Знаю, що ти терпіти не можеш брехню й потаємність. Власне, як і я сам. Але скажу тобі чесно: тоді все може піти шкереберть. У дядька Метью справжній пунктик щодо ранніх шлюбів, які, мовляв, руйнують чоловікові кар’єру. Неначе такий янгол, як ти, і здатен зруйнувати мою!

Не журися, ясочко. Все буде добре.

Твій

Майкл

* * *

2 березня

Знаю, не слід писати тобі два дні поспіль, але не можу інакше. Вчора, в повітрі, я думав про тебе. Я пролітав над Скарборо — тричі благословенним Скарборо — найкращим місцем на землі. Люба, ти й не здогадуєшся, як я кохаю тебе!

Твій

Майкл

* * *

18 квітня

Найдорожча моя,

все вже влаштовано. І вороття немає. Якщо в мене вийде, — а я це зроблю попри будь-які труднощі, — то зможу зайняти тверду лінію з дядечком Метью. А коли йому щось не сподобається — ну й нехай, мені що до того? Ти просто золото, що так цікавишся моїми довгими описами конструкції «Альбатроса». Як же мені кортить підняти тебе на ньому в повітря! Але нічого — настане той день. Заради Бога, не хвилюйся за мене. Все це й наполовину не так небезпечно, як звучить. Тепер я просто не можу загинути, адже знаю, що тобі небайдуже до мене. Все буде гаразд, серденько. Покладися на свого Майкла.

* * *

20 квітня

Янголе мій,

вірю кожному твоєму слову й повік берегтиму твого листа, як святиню. Я й наполовину не вартий такої, як ти. Як же ти не схожа на всіх решту! Обожнюю тебе.

Твій

Майкл

На останньому листі числа не стояло.

Найдорожча моя,

ну от, завтра я відлітаю. Настрій у мене бойовий, хвіст пістолетом, і є абсолютна впевненість в успіху. Старий-добрий «Альбатрос» на мазі, і він мене не підведе.

Не сумуй, серденько, і не тривожся за мене. Сяка-така загроза, звісно, існує, але ж усе наше життя — один суцільний ризик. До речі, хтось сказав, що мені варто скласти заповіт (тактовний хлопець — але він хотів, як краще), тож я його таки нашкрябав (на половині поштового аркуша) і вислав старому Вітфілду — занести особисто часу не було. Десь я був чув, неначе хтось склав заповіт із двох слів: «Усе — матері», — і той виявився цілком правочинним. Мій теж чимось на нього схожий, і я не забув, що насправді тебе звати Маґдала — от який я розумний! А двійко хлопців його засвідчили.

Навіть і близько не бери всі ці похмурі балачки про заповіт близько до серця, добре? (Йой! Каламбур вкрався випадково.) Я залишуся живий і здоровий. Зателеграфую тобі з Індії, Австралії і т. ін. Не занепадай духом — усе буде гаразд. Чуєш?

Добраніч і нехай благословить тебе Господь.

Майкл

Пуаро знову склав листи докупи.

– Бачите, Гастінґсе: я мусив їх прочитати – щоб переконатися: все так, як я і казав.

– Невже ви не могли знайти іншого виходу?

– Ні, mon cher, саме цього я зробити не міг. Тільки так і ніяк інакше. Зате ми встановили вкрай істотний факт.

– І чим же він такий уже істотний?

– Тепер нам відомо про існування письмової згадки, що Майкл Сітон склав заповіт на користь мадемуазель Нік. І кожен, хто читав ці листи, неминуче про нього дізнався. Ну а послання, що так ненадійно заховані, прочитати міг хто завгодно.

– Еллен?

– Я б сказав, що сумніватися практично не доводиться. Ми проведемо з нею невеличкий експеримент, перед тим як піти.

– А заповіту немає і сліду.

– Еге, як це не дивно. А втім, найвірогідніше, його закинули десь на книжкову шафу або засунули в якусь китайську вазу. Нам треба спробувати пробудити пам’ять мадемуазель щодо цього питання. Так чи інак, а тут більше шукати нічого.

Коли ми спускалися, Еллен саме протирала пил у коридорі.

Проходячи повз неї, Пуаро дуже люб’язно побажав їй усього найкращого. А вже аж на порозі обернувся й запитав:

– Ви, певно, знали, що