Валентин Бердт - Все починається в тринадцять

відьма, опинившись поміж них. — Не треба гніватися. Розумію: стомилися, нерви здають, але ж без гумору життя ще важче.

Враз навісний замок важко гупнув об напівзгонилі дошки ґанку, а на тому місці, де були скоби, не лишилося ніякого сліду. Двері повільно прочинилися.

Стара відьма відчувала, що своїми примхами та фокусами перегинає палицю. Проте втриматися не могла. Вона прагнула швидше звести рахунки зі своїми кривдниками. План помсти визрів випадково. А разом з ним відкрилася можливість до вороття втраченого. За стільки років у неї з’явилась нагода не тільки поквитатися, а й повернути втрачене. Брама до «центру» відчиниться тільки для неї однієї, а всі, хто спаплюжив своєю байдужістю потаємні знання, мають щезнути. Знову, як у далекі часи, доступ до «центру в центрі всіх центрів» матиме тільки одна людина в світі. А коли настане її час помирати, то разом з нею підуть у небуття і потаємні знання. Обставини життя переконали стару, що людина, яка гідна увійти до «центру», народжується раз на століття.

— Шлях до порятунку, я вам скажу, доволі простий, — почала здалеку стара відьма, коли всі зібралися в хаті. — Отже, щоб повернути втрачені можливості, потрібно скоїти ще одне вбивство на могилі Тетяни. Здавалося б, що може бути простіше. Чи не так?

— Як тричі плюнути!

— Та хоч десятьох убити — аби тільки допомогло!

— Не розслабляйтеся! Бо це тільки півділа. На могилі повинна вмерти тільки та людина, яка заб’є в хрест ще один цвях. Тобто все повинно повторитися. Затямили, милі подруги?

— О! Ну, це вже починається, — невдоволено забубоніла наймолодша.

— Тут однієї ночі замало, — сказав хтось приречено.

— Справді! І за тиждень не впораємось, — погодилися інші.

— Так і знала. Нам усім капець! З кожним днем наші сили тануть як віск, — панічно залементувала молоденька відьма.

— Невже я збирала б вас усіх, коли б справа була нам не під силу? Гуртом і батька легше бити. Так от. Дещо я для цього приготувала, — спокійно мовила Жанна. — Цієї ночі на кладовищі з’явиться підліток. Це він винен у наших, м’яко кажучи, негараздах. І прийде він на кладовище, щоб остаточно і назавжди лишити нас доступу до «центру». Його діями керує сила, послана Тетяною. Між іншим, цей хлопчисько виявися дуже слухняним учнем. Пацан уже йде на кладовище, щоб витягти цвях із хреста, і цим остаточно позбавити нас підтримки «центру». Але хлопець має витягти з хреста не один, а два цвяхи: один старий, а другий — забитий ним особисто. Дарма ви так переймалися! Як бачите, всі труднощі вже подолані. О цій порі хлопець вже, напевно, блукає кладовищем, — вигадувала далі відьма, засилаючи в смертельну пастку своїх учениць.

Вона була впевнена, що блискавка спопелила відчайдушного велосипедиста.

— Я зробила так, що він до ранку ходитиме колами поблизу могили Тетяни і не зможе її знайти. — Отже, зараз ми повинні розділитися на дві групи. Перша має йти на кладовище і підштовхнути підлітка до могили. А що робити з ним далі, то ви вже знаєте і, сподіваюсь, зумієте.

— Як мусі лапу відірвати! — озвався хтось із гурту.

— Друга група залишиться зі мною. Нам доведеться витримати поєдинок із силою, якою керує Тетяна, оскільки вона стоятиме на перешкоді нашим намірам. Ми повинні відволікти її від подій, які розгортатимуться на кладовищі. Як це робиться — розповім далі. Щоб отримати бажаний результат, необхідні злагоджені дії між нами. Головне — я повинна знати, коли ви наблизитеся до могили Тетяни.

— А чого ми повинні підходити до могили? Адже спершу слід заманити туди школярика? — запитала котрась із відьом.

— Де б він не блукав, як тільки ви оточите колом могилу — одразу ж приплететься до вас сам, — запевнила відьма.

— А раптом він нас побачить ще до того, як ми дістанемось могили?

— В моїй роботі ніколи й нічого не буває раптом, — рішуче відрубала відьма. — А щоб не виникло ніяких непорозумінь, я спостерігатиму за вами з неба.

— Але прошу без коників, як то було минулого разу, — пожартувала пані Безвідерна.

— Тільки-но ви оточите могилу Тетяни, покійниця задіє всю силу, щоб розправитися з вами, — пояснювала далі стара, не звернувши уваги на жарт, але тут же вирішила, що Безвідерній влаштує найогиднішу смерть. — Скажу вам, що на її боці велика сила. Саме вона закриває браму до «центру в центрі всіх центрів». Отже, коли я побачу, що до вас наближається підліток, — це стане сигналом до дії. Попереджаю: тим, хто залишиться зі мною в хаті — доведеться несолодко. На кону наша доля. Однак гра того варта.

— Якось воно дивно виходить: одні підуть на прогулянку кладовищем, а інші будуть ризикувати життям, — невдоволено буркнула пані Безвідерна.

— Хвилиночку! Я нікого не примушую ризикувати життям. Не хочете — йдіть, звідки прийшли. Хоч зараз можемо розійтися по домівках і не морочити одна одній голову.

— Гаразд. Давайте діяти, — нетерпляче озвалася наймолодша. — Щоб не було образ та гризні, ви й вирішуйте, кому йти на прогулянку кладовищем, а кому лишатися тут.

— Правильно!

— Добре придумала! — схвально відгукнулися інші відьми.

Стара чаклунка знала, що як би не складалися обставини, а розподіл на дві групи буде таким, як вона забажає. Тому завбачливо обрала домівку із замкненими дверима, щоб визначити, хто яку має силу. Для могутніших відьом замок не був перешкодою, і всі вони, задіявши свої вміння, без проблем опинилися в хаті. Досвідчених вона відправила на кладовище, а неміч лишила біля себе. Коли за останнью відьмою, що вирушали на цвинтар, зачинилися двері, Жанна дістала з кишені жменю землі й висипала на стіл.

— Три дні тому я взяла цю землю з могили Тетяни, до неї домішала попіл від спаленої відьомської хустки. Рівно добу і тринадцять хвилин ця земля пролежала в Києві, на Лисій горі, під чорним каменем, увібравши в себе енергію кількох відьомських шабашів. Ось так, щоб ви знали, виготовляється щит, з яким можна йти хоч у самісіньке пекло і повернутися неушкодженою. Але зараз це пригорща звичайної землі. А щоб вона стала для вас надійним захистом, кожній із вас необхідно надрізати вену і скропити цю землю кількома краплями власної крові. Робіть це не по черзі, а разом. Сподіваюся, що ви не забули, як зупиняють кровотечу? Все ж таки це не палець поранити, а вену. Зрештою, якщо в кого виникнуть проблеми, то не панікуйте: я буду поруч, — монотонно говорила стара відьма, подовгу затримуючи погляд на кожній із жінок. — Ось у пляшечці роса, зібрана з виїмки на чорному камені. Перед тим, як надрізати вени, змочіть нею місце розтину.

— А вени ми зубами будемо прокушувати?

— Скалками розбитого вікна з того будинку, де колись мешкала Тетяна, — пояснила стара відьма й висипала на стіл бите скло. — Попрошу повернути скалки, коли вони вам стануть непотрібними. А це станеться, може, через рік, а то й через два.

— Тобто?

— Я віддаю їх вам у тимчасове користування, бо після цього ритуалу кожна скалка буде мати велику силу, яка стане вам у пригоді. Але їх дія обмежена, — брехала відьма, щоб викликати прихильність жінок.

І це, звичайно, спрацьовувало. Стара відчувала, як повняться довірою душі й серця присутніх, а її чари перетворюють усіх на тупих зомбі. Мине ще кілька хвилин,