Стефанія Лін - Ставка ненависть, Стефанія Лін

— Тінь… — повторюю. — Отже, спроби все зіпсувати й змусити ненавидіти тебе, канули у буття? 

Деймон всміхається. На мене дивиться, хоча мій погляд спрямований на далекі вогні великого міста. 

— Мушу зізнатися, що тут ти мене явно переграла. Втім, чого варто очікувати від демониці? 

— Озвався диявол, — хмикаю.

— Мене так і називали в коледжі. Взагалі-то усіх нас: я, Колін, Еван — “Тріо дияволів”. 

— Як поетично. Страху, певно наганяли? 

— Вірно. 

Несподівано Поузі припиняє розтирати пальці, обіймає за плечі та притягує до себе.

— Ми були грозою міста. Зламані хлопчики власними батьками, обов'язками та нездійсненними мріями. 

— Я знаю, що твоя кар'єра футболіста припинилася після травми…

— Вона ніколи мені й не світила, — гірко всміхається. — Дякую тобі, Ліліт. 

— За що? 

— За те, що ти є. Ти мій перший, певно і єдиний, друг. Після Евана, Лілі та Коліна. Але вони далеко, а ти тут… Дійсно моя тінь. Тому я кажу, що належиш мені. Своє я захищаю. Той, хто зробив це з тобою, заплатить. 

— Отже, я дійсно маю статус друга? 

— Подруги, — виправляє. 

— Це щось змінює? 

Деймон спрямовує погляд на мене. Я не бачу важкості у темно-синіх очах, але відчуваю її.

— Це змінює все. 

— Добре. Я не проти бути твоєю подругою. 

До ранку ми сидимо у мовчані. З Деймоном завжди легко було не розмовляти. Він та людина, поруч з якою тиша не видається важкою, напруженою чи в'язкою. Смішно, бо в усьому іншому Деймон таки важкий та складний. Всі його рішення базуються на жорстокості, хіба питання не стосується Айли. Всі його дії спрямовані на холодний прорахунок у бізнесі, вигоду та гроші. Я не виню його за те, який він, адже Леонард Поузі зробив це із власним сином. А потім життя… Травма, проблеми з Айлою, неприйняття його справжнім іншими людьми. Ніхто не вміє бачити крізь фасад Поузі. Їм банально лінь. Значно простіше вважати Поузі холодним виродком який робить гроші на рівному місці й одним поглядом змушує навіть старших чоловіків бути слухняними вівцями. Ніхто не бажає розгледіти рани на його душі, які очевидні для мене. Ніхто не може повірити у те, що цей хлопець, якому лише двадцять сім, пройшов пекельний шлях до сьогодення. Айла, до прикладу, досі грає з ним. Батько досі контролює й керує, попри те, що звалив на плечі сина велику компанію. Друзі далеко. Партнери лише партнери. І серед цього всього хаосу я, дівчинка з бідного району Нью-Йорка, з хворою сестрою, котра бачить значно більше. Тільки мене не бачить Деймон.

Безсумнівно, тішить, що він вважає своєю подругою тепер й планує захищати, як робив і до цього. Тільки мені недостатньо цих крихт. Я бажаю усього Деймона. Такого яким є: справжнього, холодного, жорстокого. Я кохаю усього Деймона, яким би він не був, що б не скоїв, кого б не образив. Іноді мені здається, що кохання до нього настільки глибоке, настільки справжнє, що стає страшно, бо я, певно, здатна пробачити йому все.