Зоя Лістрова - Пограємо в любов, Зоя Лістрова

- І ти пропонуєш тут жити? Навіть шкарпетки валяються.

- Вибач, я зараз все позбираю.

- Не варто. Ми йдемо з цього барлогу.

- Куди?

- У мою затишну нірку.

- То там же, твої батьки, брат. Ми їх бентежитимемо.

- Чим? - Я стояла близько до нього і дивилася в очі.

- Може, в готель, а сюди викличу службу, вони наведуть лад.

- Тут все треба прибирати. Думаєш я спатиму на ліжку, на якому у тебе всякі спогади.

- А мені, дуже хотілося би дізнатися про твої спогади. И взагалі, про шо ти думаєш.  Чи про мне думаєш, чи я досі тебе не хвилюю.

- Германе, кажуть «Бійся своїх бажань. Вони можуть справдитися.» Тобі не сподобається мої спогади.

- Тоді краще і ти забудь свої спогади.

- Давай не говорити про це.

- Добре.

Можливо навпаки, це був той момент, коли треба було поговорити. Чи не зараз, ще не час. Можливо, взагалі не треба згадувати.

Я подзвонила до мами, сказала, що ми кілька днів поживемо у моїй кімнаті. Попросила, щоб вона забрала всі альбоми і фотографії.